Політичний порядок понад усе!

Від модернізації суспільств ми переважно чекаємо прогресу, кращих умов життя і більшої стабільності. Але не все так просто. Цей погляд характерний переважно тим теоретикам розвитку суспільств, які впевнені, що модернізація є незворотнім процесом: коли суспільство стало на шлях модернізаційного розвитку, то його чекає краще майбутнє, що рано чи пізно усі суспільства прийдуть до усвідомлення необхідності модернізуватися і демократизуватися.

Відомий американський політолог ХХ століття Самуел Гангінґтон дещо «охолоджує» оптимізм таких теоретиків. В книжці «Політичний порядок у мінливих суспільствах», що вже стала класикою політичної та соціальної теорії, стверджує, що наслідком модернізаційних процесів цілком ймовірно може бути політичний безлад і соціальна нестабільність. Виходячи з цього переконання, Гантінґтон так формулює основу тезу своєї книги: в процесі модернізації суспільств насильство та нестабільність є наслідком стрімкого залучення нових соціальних груп у політичне життя, яке відбувалося у супроводі повільного розвитку політичних інститутів.  З цього можемо виокремити кілька важливих тем, які аналізуються в книжці «Політичний порядок у мінливих суспільствах»:

• Головну роль для підтримки стабільності і успішного проведення економічної і політичної модернізації відіграє політичний порядок. Суспільства, згідно з Гантінґтоном, різняться не формами правління, а ступенем керованості. Тож політичний порядок слід сприймати як мету, а не як реальність. Для того, щоб модернізація мала успіх, суспільства мають знайти і підтримати вдале співвідношення між розвитком політичних інститутів і залученням нових соціальних сил в політичне життя.
• Модернізація може відбуватися або революційним шляхом, або шляхом реформ. Революційний шлях передбачає швидку, докорінну та насильницьку зміну панівних цінностей, соціальних міфів, політичних інститутів, керівництва держави та її функціонування. На переконання автора, книги революції трапляються дуже рідко, а до настання Нового часу ці події взагалі не відбувалися в історії. Реформи передбачають поступову зміну традиційних цінностей та моделей поведінки, поширення засобів зв’язку та освіти, формування прихильності до нації, секуляризацію державного життя, раціоналізацію владних структур, заміну приписаних статусів досяжними та більш справедливий розподіл матеріальних і символічних благ.
  
  
• Основна політична інституція, яка у суспільствах, що модернізуються, може залучити та організувати нові соціальні сили, які почали брати активну участь в житті суспільства, і тим самим підтримати політичний порядок, є політична партія. Партійна система — головний інституційний інструмент для організації політичної участі.

Самуел Гантінґтон завершує свою книжку фразою, яка цілком може  стати імперативом політичного життя: у світі, що модернізується, майбутнє контролює той, хто організовує його політичне життя.

Дмитро Шевчук, доктор філософських наук, професор, проректор Національного університету «Острозька академія»