Японське економічне диво: найуспішніша в історії стратегія цілеспрямованого розвитку

У 1945 році зруйнована війною Японія стояла перед вибором, як відбудувати країну: або покластися на класичну теорію Адама Сміта й дозволити вільному ринку зробити все самому; або ж узяти на озброєння економічний націоналізм Фрідріха Ліста й скерувати ринок до нової індустріалізації. Японці обрали другий шлях і створили економічне «диво». За 20 років Японія стала другою економікою світу, збільшивши виробництво майже в 14 разів, а ВВП — усемеро.

У книжці «Японське економічне диво. Як професійна влада та бізнес збудували провідну економіку світу», яка нещодавно вийшла друком у видавництві «Наш Формат», Чалмерс Джонсон показує, що японське «диво» було цілком рукотворним і гарно спланованим. Автор посвячує читача в роботу мозкового центру економічних реформ — Міністерства міжнародної торгівлі та промисловості Японії. Перекладач видання Роман Клочко поділився своїми враженнями від книжки та розповів про найцікавіші моменти:  

Праця Чалмерса Джонсона вирізняється не лише глибоким знанням матеріалу, а й відносно доступним стилем. У ній вистачає наукової термінології, але разом з тим і простежується бажання донести свою думку до ширшого кола читачів. Ще у передмові він каже, що не буде перепрошувати за велику кількість японських прізвищ: «Надто вже багато досліджень бюрократії та державної політики читаються так, ніби автор має справу з безтілесними абстракціями і мало пов’язані з тим, що відбувалося насправді». Так, японські імена й прізвища дійсно важко вимовити не лише західному, а й українському читачеві, але це пішло книжці на користь. Від цього вона лише цікавіше читається.

Подобається вона й тим, що автор підкреслює унікальність японського досвіду. Він не закликає механічно переносити методи японського державного апарату в умови іншої країни. Водночас у японців є і чого повчитися. Наприклад, вміння використовувати ідеї інших країн і вчитися на власних помилках. Наприклад, у 50-60-х роках ХХ століття Міністерство міжнародної торгівлі й промисловості Японії активно популяризувало американську концепцію «наукової організації праці» і зробило бестселером книжку Пітера Друкера «Практика управління» (The Practice of Management), яку, до речі, не завадило б перекласти українською. А вже в 70-х роках ці методики управління експортували до США самі японці. Коли ж наприкінці 60-х у Японії загострилася екологічна ситуація, керівництво держави таки взялося за її виправлення, а не стало ховати голову в пісок: було прийнято низку законів, спрямованих на зменшення забруднення довкілля, а Міністерство міжнародної торгівлі й промисловості, яке й звинувачували у нехтуванні цими питаннями, активно зайнялося їхнім вирішенням і провело одну з найуспішніших в історії кампаній з ліквідації промислових відходів, під час якої створило успішну нову галузь виробництва пристроїв для очищення.

Ще одна примітна риса японського чиновництва – це його патріотизм. У книжці є приклади того, як міністерство, яке досліджує автор, не поступалося іноземним компаніям, а дозволяло їм заходити на ринок лише на японських умовах. Промислова політика держави в Японії була підпорядкована саме цій меті — зробити країну розвиненою, але не допустити при цьому домінування іноземного капіталу. Тому, перекладаючи цю працю, я навіть не намагався уявити собі японського держслужбовця з подвійним або потрійним громадянством.

Отже, замість чекати на «диво», японці його проєктували й планомірно втілювали в життя. Україні слід вивчити цей урок. Тож рекомендуємо видання усім, хто хоче знати, як відбудувати зруйновану війною країну та перетворити її на світового лідера.