Щодо дискусій навколо календаря 5-каналу поділюся своїм досвідом

Я командир взводу 9 місяців. Безперервно на фронті. В моєму взводі лише чоловіки, мої колеги, командири взводів та рот, з якими я найбільше комунікую (я працюю в найгарячішій до 5 кілометрів зоні дальності від ворога), також чоловіки. За весь час я зустріла одного командира нижньої ланки - жінку (командири взводів - це командири безпосередніх бойових зіткнень). Тому, певно, я багато можу сказати про сексизм і дискримінацію жінок на своєму прикладі? Але не буду, бо цього не було!!!

Тому я краще розкажу про чоловіків-військовослужбовців. Бо я їх добре пізнала, і не було у мене проблем на службі, бо я жінка. Почнемо з того, що на смертельні завдання мене і мій взвод посилали зовсім не оглядаючись на те, що командир - жінка. Посилали, і не раз... Дискримінації не було жодної. Навіть навпаки, якщо ми були новенькі на ділянці фронту - посилали в першу чергу, ми сміялися, що так тому, що "не жалко".

Щоб ставало "жалко", треба було заслужить живучістю і результатами.

Знов-таки, на "смертельні завдання" я, командир, завжди йшла особисто. Було багато позицій, де треба було бути лише вдвох. 19 осіб взводу, а це завжди була я і хтось зі взводу.

Тому-то я і командир взводу... І мої хлопці пишаються таким командиром, і їм байдуже, що я жінка. Бо командир нижньої ланки повинен бути таким. Він працює більше всіх, він ризикує більше всіх, він добре володіє зброєю свого взводу, його поважають за інтуїцію, і він доводить, що життя особового складу його взводу для нього найголовніше. І тоді, повірте, особовий склад буде поважати і виконувати команди свого командира, чи жінка, чи чоловік - це байдуже.

І, звісно, командир мусить ще й бути щасливчиком, мати військову вдачу і удачу. А чоловік це чи жінка, вже стає другорядним. А сексизм взагалі здається чимось далеким, з іншого гламурного світу.

Командиром низової ланки бути важко. Немає в кого відпроситися зробити манікюр. Сама собі не дозволю. Ситуація на фронті міняється щодня, треба її відчувати, відлучився - втратив зв'язок, передбачати стає важко.

Тому з усього взводу я найменше дозволяю собі від’їхати в тил. Зізнаюся (жінки, мабуть, будуть в шоці), було таке, що 3 тижні я не могла дозволити собі помити голову... про деякі "секрети" гігієни я під тортурами не розкажу... соромно.

Краще розкажу про чоловіків... на війні.

Вони такі молодці! Вони справжні чоловіки. Вони роблять важку роботу, вони залишаються джентльменами, з ними легко... Одне: командир-жінка не повинна на них кричати. Чоловіки є чоловіки... Вони цього не люблять. В мене поки що не виходить, але я вчуся. Чоловіки не сприймають жіночий крик... В усьому іншому вони чудові (хіба що в побуті свині, найчастіше я кричу через це))), хоча мама мені завжди говорила, що я свиня, але я виявилася не свиня порівняно з хлопами мого взводу).

А тепер про секс, сексизм і календар "5 каналу". Такий календар - це добре.

Бо переважна більшість військовослужбовців - чоловіки. Це факт! Ми ж хочемо, щоб армія була боєздатна? Сексуальна енергія чоловіка - агресивна, переможна, самоствердна, мужня. Це чоловічі крила. Вона потрібна нашим воїнам для перемоги. Її рівень треба підтримувати. Так, чоловіки пліткують про секс і жінок, і це дає їм силу і сміливість. Все, що дає силу воякам - це добре...

Так, багато розмов про це у військових колективах. От і добре... Я спочатку червоніла, а потім оголосила конкурс найнепристойніших анекдотів. Потім звикла, мене не стидаються...

Я ніколи не провокую, як жінка, але я ніколи не намагаюся бути схожою на чоловіка. Я просто своя... і знаю купу непристойних анекдотів)))) І з радістю приймаю у подарунки плюшевих ведмедиків і букети троянд, зірваних на клумбах...

Бо як хитра жінка я знаю: все, що добре для бойового духу мого взводу це - добре.

А взагалі, військові - найбільш вразливі та ніжні чоловіки. Так, вони мало бачать своїх дружин, але як вони їх люблять! Романтики. Красуня, що чекає лицаря на вежі - це їх мрія. Вони готові вбити дракона і стати на коліна перед брамою своєї принцеси. Вони дзвонять по телефону до жінки, як до такої принцеси... Провести єдину ніч з нею для них - найбільше щастя... Дружина - це для них сонце, навколо якого крутиться світ... Військові вміють кохати... і цінують чекання.

Як жінка скажу, для них навіть потиск руки багато значить... навіть погляд.

Була якось на зібранні командирів перед атакою на Архангельське. Архангельське - це був смертельний номер... Погане село, поганий рельєф... Нас зібрали пару десятків командирів, щоб спланувати штурм... Всі були напружені, але гонорові. Я була єдиною жінкою в цьому квітнику бойових командирів, в основному взводних - танкісти, снайпери, мінометники... Колоритні, як індійці чи скіфи, літо, спека, голі передпліччя, татуювання, дорогі ножі, потерті бандани, багаті ланцюжки, вилиняла форма і брудні руки... Лицарі смертельної сірої зони... Ну, і я така сама. Приїхала на байку у в’єтнамках...

Кімната маленька, задушлива, карта на підлозі, ми навколо неї. Командир Шульц питає і погоджує, хто що робить...

До мене проштовхується капітан і шепоче: "Хоч постою біля жінки...". Нахабно стає поряд, плече до плеча. І так стоїмо і обговорюємо це кляте Архангельське. А він мені очками стріляє, ледь не муркоче. Сексизм?!

Ні!!! Це було щиро... і не заважало справі. Бо завтра ми пішли у бій, кожен окремо і всі разом... Ми, військові, живемо одним днем. Особливо якщо це день напередодні штурму Архангельського. Навпаки, це до біса романтично - постояти так плече до плеча... і подумати, що життя - чудова штука, і в ньому стільки всього хорошого є... і треба вижити і перемогти.

Отож, я багато чого переосмислила і не стидаюся бути жінкою і командиром ЗСУ одночасно. А ось вам фото. Якщо мої командири це на стіну повісять, я знаю, вони все одно посилатимуть на смертельні завдання. Посилатимуть з любов'ю, ну і супер. А якщо це фото ще й надихатиме інших бити ворога, то ще краще)