Не "200-тий", а "загиблий" або "на щиті"

Шановне панство, вдумайтесь, загиблих та поранених українських воїнів, що билися й помирали заради свободи — називають на російський (радянський) манер "Груз 200" або "Двухсотий".

Ще раз. Воїн заплатив за кожного з нас найвищу ціну, а ми, живі, ті хто зобов’язані прожити життя гідне тієї ціни, починаємо формувати пам'ять про нього з абсолютного знецінення, називаючи загиблого, радянським терміном "200-й".

Термін "200-тий" з’явився з наказу міноборони СРСР від 8 жовтня 1984 року за номером "200", який вийшов під час афганської війни щодо транспортування тіл загиблих.

Ми живемо, воюємо, боремось за власну ідентичність, історію, державність й навіть не усвідомлюємо абсурдність використання дефініції, яка мала б нести в своїй глибині виключно шану.

У 47-й Бригаді ми намагаємось створити принципи дійсно нової української армії, і це стосується всього. Особливо філософії та глибинних сенсів, що мають жити в наших душах.

Ми, воїни 47 Бригади ставимо крапку на знеціненні. Ми не вживаємо слова "200-тий" та "300-тий" щодо загиблих і поранених. Це категорично забороняється на всіх рівнях та в усіх можливих випадках. Ми не вбачаємо жодного сенсу підміняти слово загиблий та поранений або ж якось його завуальовувати чи приховувати втрати.

Не "200-тий", а "загиблий" або "на щиті".

Не "300-тий", а "поранений".

Це наш горизонт свідомості. Все в світі починається з ідеї. Ми здобуваємо майбутнє, і не використовуємо те, що тягне нас в минуле, тим більше нав’язане нам росіянами.

Тих створінь можна називати, як завгодно, вони не мають воїнської честі, серед них немає воїнів, вони безчесні щури, що нападають зі спини, цілять в школи, лікарні, розстрілюють цивільних. Але своїх так називати не можна, ми не нелюди-комуністи.

Українським воїнам не потрібні жалість і сльози, достатньо поваги від народу, якому бійці присягалися служити.

Слава Україні!