Як Різдво Христове надає сенсу Новому рокові?

Ніяке світло не існує саме собою, але завжди має джерело, від якого походить.

Дуже часто ми не бачимо цього джерела, а лише бачимо відбиття світла від предметів, які самі не є його джерелом (як місяць хоча і світиться, але не власним світлом, бо не має його в собі, але відбиває світло Сонця).

Добро так само не існує саме собою, але має своє джерело. І це джерело - в Богові-Творці. А добро людське - лише відображення того відвічного і вседосконалого блага, яке в Бозі і від Бога.

Цей образ джерела використовує Спаситель, нагадуючи, що виноградна гілка не сама собою плодоносить, але лише коли є на лозі. А без лози - засихає, бо не має сама в собі джерела, яке живило б її. "Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого." (Ін 15:5)

Прагнути блага та сподіватися на нього - природна властивість для всіх людей. Але властивість ця теж походить не від самої людини, а від того, що людина - образ Божий.

Відзначення Нового року - це підсвідоме звернення людини до того, що є більшим за неї саму. Бо ані час, ані майбутнє не підвладні людині, тобто є "більші" за неї. Тому, стоячи на символічній межі, яка відділяє обмежене "сьогодні" від неосяжного "завтра" - ми саме з безкінечністю, з безмежністю, з тим, що більше за нас самих, сполучаємо сподівання на краще.

Світське новоліття нагадує мені афінський жертовник "Незнаному Богу", згаданий в розповіді про свідчення апостола Павла перед Ареопагом:

"Павло, ставши серед ареопагу, сказав: "Афiняни! З усього бачу я, що ви начебто особливо побож­нi. Бо, проходячи i оглядаючи вашi святинi, я знайшов i жертов­ник, на якому написано: "Незнаному Боговi". Саме Цього, Якого ви, не знаючи, шануєте, я i пропо­вiдую вам." (Діян 17:22-23).

У "Новому році" сподівання на краще є неясним, інтуїтивним, неусвідомленим потягом людської природи до Творця. І лише Різдво Христове дає цим сподіванням роз‘яснення, усвідомленість та персоніфікує їх.

Новорічне відзначення як культурна традиція - це своєрідне доторканння до відображеного, відбитого, розсіяного благого Невечірнього світла.

Різдво Христове дає цьому Світлу усвідомленість та розкриває Його Особистіснісь, вказує на Джерело. Бо не просто "щось таке добре є у світі" саме собою, але є Син Божий, Сонце правдиве, і "все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося." (Ін 1:3)

Тож нехай новорічні відзначення і добрі сподівання набувають глибини через усвідомлення зв’язку історії - з Творцем і добра - з його Джерелом, предвічним Богом.

І нехай не буде навпаки, коли святкування Різдва Христового з моменту усвідомлення Особистісної Божественної присутності в цьому світі, в історії, в житті кожного з нас - перетворюється у знеособлене благопобажання "щоб усе було добре".

Бо всяке світло має своє джерело. І все може бути добре лише у зв‘язку з Джерелом добра, Сонцем правди, а не "саме собою".