Втручання у внутрішні справи з боку прем'єра Моравецького

Чи повинна бути реакція на вимоги іноземців щодо Бандери? Кажуть, що варто на них погодитися через допомогу у війні проти Московії. Однак чи не звикнуть за кордоном постійно вдаватися до вимог, а в Україні - на них погоджуватися?

З 90-х років справа примирення між українцями та поляками формулювалася словами "Прощаємо і просимо пробачення". Пам'ятаю, як на їх основі сам брав участь у спільних меморіальних акціях з польськими організаціями. Після таких заходів багато хто в Україні вважав, як і в Польщі, що справа примирення остаточно вирішена.

У період після 2000 і до 2016 р. т. зв. "кресові" організації, що представляли інтереси окупантів українських земель Волині та Галичини, провадили системну роботу з демонізації українців і отримали визнання в націоналістично-консервативній політиці. З приходом партії "Право і справедливість" до влади міжнаціональна згода була порушена новими законами, які легалізували кресову українофобію.

Суть демонізації полягала у перекладанні вини за міжетнічні конфлікти після 1920 р. лише на українців, особливо того, що стався пізніше, 1943 р., на Волині, у той час, як за польською стороною визнавалася моральна правда. 

Єдине, що ніхто не може пояснити в чому українці були не праві з огляду на свій окупований статус.

Після 2016 р. польський уряд перейшов до вимог до України. Схожі вимоги прозвучали до Литви, Білорусі, Словаччини, іншого характеру - але не обгрунтовано до сучасної Німеччини. Всі навколо щось їм винні.

Одна з них стосується вимоги до уряду України припинити публічно використовувати постать Степана Бандери. Інші - щодо ОУН-УПА та визнання за українцями вини за Волинську перемогу.

Вкотре прозвучала ця вимога від прем'єра Польщі. Вчора він повторив, що буде вимагати у Шмигаля припинити героїзацію Бандери. Серед ПіС давно і багато звучить інших вимог - припинити героїзацію УПА.

Україна ніколи не ставила вимоги не героїзувати Пілсудського чи армію крайову, які здійснювали дії, що зараз підпадають під поняття геноциду.

У Польщі ніхто б і не подумав навіть засумніватися у позитивному образі Пілсудського.

Однак натомість в односторонньому порядку висувають такі вимоги до України.

У ситуації війни вони набрали сили з огляду на залежність України від допомоги від західних країн і Польщі зокрема. Це призвело до самоцензури сайту Верховної Ради, з якого фото Залужного прибрали геть. Чому в польському МЗС дуже зраділи.

І це попри те, що влада в Україні зробила величезні дружні кроки для поляків і Польщі.

З огляду на ситуацію стоїть питання так: якщо Україна піде на вимоги Польщі щодо Бандери, тоді пізніше вимоги постануть щодо УПА і тоді у чому власне полягатиме національна пам'ять українців та України, якщо вона піддаватиметься тиску і цензурі з боку іноземців?

Одна заява керівників держави щодо неприпустимості тиску на національну пам'ять українців поклали б край всім таким вимогам у майбутньому.

Без таких заяв історична відповідальність окупантів буде покладена на окупованих.