Коли і де Європа втратила відповідальність на рівні людей

- це не наша війна, міцно всмоктуючись в цигарку - каже мені хорват приблизно мого віку. Одна рука в нього погано згинаєтся - слід давнього поранення, від тих часів Відчизняної війни, де він був сапером цілих 3 роки, поки таки не натрапив на якусь саморобну міну, яку невідомо хто й поставив. - Ми свою відвоювали, попри те, що нам ніхто не допомагав, а тоді Захід нас роздягнув, і все скупив за безцінок. І з вами так буде.. - хорват - ветеран спльовує під ноги, і чалапає до свого маленького човна. - Від нас нічого не залежить - доносится вже під гуркіт запущеного старенького двигуна, який ще Тіто памятає. - Ми, маленькі люди.... - каже чоловік, і розчиняєтся в хвилях.

- То Америка воює з Росією, вторить йому жевжик із магазина війскового спорядження у Спліті, пакуючи для мене чергові речі для чергової відправки в Україну. - Ось бачите, Америка навіть форму вам не видає, все вам доводится купувати самому.

- це не форма, а активні навушники, пробую заперечити я, але він так і не чує, поглинений у свої геополітичні розклади, де він "такий маленьнький" - хоче ні за що не відповідати, ні на що не впливати, і вірити що десь там в далечині існує супер яхта на якій примарні дяді та тьоті в дорогих костюмах вирішують долю ось цього пересічного хорвата.

- Хорватія надто мала, щоб щось вирішувати - вторить йому війсковий, допомагаючи кріпити на платформі броньовану машину, яка можливо скоро буде десь під Бахмутом чи Херсоном. - Ми не можемо самі нічого вирішувати - каже цей відносно молодий чоловік, вдягнутий у сучасний НАТвський однострій якому було 12 років під час їхньої війни, з його класу загинуло троє.

А я стою, гортаючи стрічку новин, де українська бульбашка фейсбука страшно рубаєтся за фейковий паспорт, чи за зміну ліжок в борделі, одночасно оплакуючи кращих синів та дочок, які загинули сьогодні чи днями, і ще загинуть завтра чи післязавтра.

Я думаю про те що можливо це так налаштована моя стрічка, та таке моє оточення поза межами фейсбука, але я не знаю і не памятаю серед "своїх" ось цього синдрому "маленької" людини, і "від мене нічого не залежить".

Я стою і розмірковую, коли і де Європа втратила цю відповідальність на рівні людей, звідки ця віра в надмогутніх велетнів політики які керують життям простого хорвата чи німця, та відповідальні за ціни на ринку чи у бензоколонці.

Можливо і нас це чекає, колись - після перемоги. За 20 -30 -50 років. А може й ні. Можливо ми й залишимося енергійною активною нацією, якій до всього є діло, і яка готова сказати "на мені лежить відповідальність" і захищати Європу.

Але чи розуміє це Європа? І чи зрозуміє?