Желька з позивним "Ніка"

241 бригада територіальної оборони міста Києва. Желька з позивним "Ніка" – снайпер роти вогневої підтримки нашого 251 батальйон ТРО ЗСУ.

Ніка з Хорватії, з міста Загреб.

Взагалі-то могла б сидіти собі спокійно в Європі та висловлювати свою сильну стурбованість у соціальних мережах. Але вийшло інакше.

"Я дуже добре пам'ятаю нашу війну. Була ще мала і ми втікали з села від сербів. Я пам'ятаю бомбардування Загреба. Етнічні чистки в селі, де жили родичі. За одну ніч тільки в моїй родині вирізали вісьмох людей. Молодшому було два місяці.

Коли я побачила, що в Україні почалася війна, я просто зрозуміла, що теж саме було в нас 30 років тому. Через це одразу почала допомагати із гуманітарною допомогою", - так коментує Желька своє рішення одягнути український піксель.

Як волонтерка Ніка їздила до України чотири рази. Каже, що одразу закохалася в Україну.

"Коли я вперше виїжджала з України, на кордоні, я реально плакала. Мені так сподобалася країна. Про себе мовила – не "прощавай", а "до зустрічі".

Як гуманітарну допомогу Желька ввозила до України автомобілі: і медичні, і військові позашляховики-танчики.

"Я колись займалася автоспортом – авторалі. Навіть в першості Хорватії брала участь багато разів. А до того як потрапити в ЗСУ – служила в поліції. Тому мені це було не складно. Тільки задоволення від процесу та відчуття того, що робиш потрібну справу", – зараз згадує співрозмовниця.

А от шлях до лав ЗСУ для Ніки виявився не легким. Спроби офіційно приїхати з Хорватії не увінчалися успіхом. Їй пояснювали, що якби була чоловіком було б легше. Приблизно так само відреагували й батьки... Але зрештою їй вдалося.

"В мене багато друзів серед грузинів, які воюють в складі ЗСУ. Це вони мені допомогли. Підказали, де і коли набирають людей, дізналися всю необхідну інформацію. І от одного разу мені зателефонували та повідомили, що у понеділок потрібно бути у Києві. Із Загребу до Києва автобус їздить двічі на тиждень, тому я приїхала заздалегідь. Потім були довгі перевірки, майже два місяці. Після цього мені дали "добро" на службу і я потрапила у 251 батальйон Сили територіальної оборони ЗСУ".

У Жельки є одна цікава риса, яку вже помітили у підрозділі. І ця риса – чудова здібність для снайпера – відчуття небезпеки.

На сьогодні це проявляється в якомусь фантастичному відчуті наближення повітряної тривоги. Навіть в ночі, кажуть товариші по зброї, вона прокидається за декілька хвилин до оголошення тривоги, а потім разом із групою швидкого реагування їде на полювання за іраанськими "шахедами". Так само і в день. Як що каже, що тривоги не буде – то її справді не буде.

Побратими поміж себе називають її барометром повітряних тривог.

Після Перемоги Ніка сподівається, що їй вдасться лишитися жити в Україні. А із цим є пов'язана мрія – вона хоче жити в Українському Криму.

"Я вірю у те, що ми визволимо Крим. І от коли останній російський солдат покине його територію, тоді буде свято. Будемо святкувати Перемогу у Криму. А ще, я, мабуть, буду рада там жити, ближче до моря, як у Хорватії, але в Україні".

Вірте в мужніх захисників та захисниць