Прикладне бісмаркознавство

Вчора програла черговий вайбер-бій.

Коротка передісторія. Маємо: західнонімецьке містечко на 150 тисяч жителів, спільноти з допомоги українським біженцям у вайбері, вотсапі та телеграмі. Перша модерується місцевою українською греко-католицькою парафією, друга — волонтерами, за третьою я наразі просто не встигаю слідкувати, там найактивніше спілкування. Усі спільноти вже діяли до мого приїзду.

Коли учасники бесіди демонструють розуміння абсурдності/шкідливості чийогось повідомлення, я мовчу, бо маю правило не втручатися, коли щось добре працює. Але щойно починається бездумне поширення неперевіреної інформації (з особливо добрими намірами), я заходжу в чат. Завжди пам’ятаючи, що результат спілкування не такий важливий, як залишені на полі бою аргументи та посилання на джерела.

У вайбері йде активна підготовка акції до роковин повномасштабного нападу Росії на Україну. Погоджують час, маршрут, відповідальних, шукають волонтерів, хочуть приносити тематичні плакати, обговорюють їх зміст. Я мовчу, бо з усім згодна. Раптом — повідомлення: «Ще є непоганий вислів Отто фон Бісмарка (1915-1898, німецький канцлер) "Угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані". Можливо, німці прислухаються хоча б до слів колишнього канцлера».

На жаль, я вже це бачила… Не таке вже нове слово у прикладному бісмаркознавстві, але від цього не перестає бути сумнівним. Пишу, мовляв, утримаймось від поширення фейків, адже підтвердження авторства немає. Надсилаю пруф. Думаю, що взагалі гугл дуже допомагає ідентифікувати справжність вислову. Отримую у відповідь заяву (без посилань), що нібито вказана фраза написана на пам’ятнику Бісмарку у Баден-Бадені. Гуглю: пам’ятник колишньому канцлеру «в стилі Роланда» присутній, згадок про будь-який напис знайти не вдається.

Апеляція до логіки. Як гадаєте, чи пасує вислів про договори з Росією пам’ятнику «в стилі Роланда»?

Роланд — це такий поліетнічний (франкський) епічний герой, несамовитий захисник віри, ідеальний лицар і відданий родич Карла Великого — творця нової імперії, частина якої нині зветься Німеччиною. Враховуючи зміст «Пісні про Роланда» та життєпис Бісмарка, цілком можна художньо утотожнити цих двох національних героїв.

І цитату на пам’ятнику очікуєш якусь історично дотичну. Ну, там, про те, що наші пращури у VIII столітті (коли відбувалися події з поеми) здобували, і ми можемо.

Так, якщо вважати, що Росія — центр всесвіту, то згадки про неї будь-чому пасують. Але — зосередьтеся — за великим рахунком, нікому у світі немає справи до цього євразійського гіганта за площею та, відповідно, покладами копалин, якщо він живе своїм спокійним життям, а не пнеться обстоювати свою «центровість» на міжнародні майданчики та територію сусідньої держави. Реально. Вони створили та підтримують міф про виключно особливу нібито власну культуру. Будь-хто з такими ресурсами так може, якщо захоче та буде достатньо послідовним. Окей, я не настільки добре знаюся, щоб узагальнювати. Українська — точно може.

Для наочності додам до допису влучний мем, оприлюднений посольством США в Україні 22 лютого 2022 року. Раптом у кого ще не працює автоматично ця асоціація.

Я, звісно ж, запитала в автора допису надіслати фотопідтвердження напису. Чекаю — раптом хто й дійсно надішле. То подивуюся логіці німців. Може, там є ще один пам’ятник Бісмарку...

Натомість на підсилення прийшов ще один бісмаркознавець, надіславши нову «цитату»: «Будь-яка війна закінчується за столом перемовин. Чи не краще одразу сідати за стіл і домовлятись?». Думаю, як доказ її існування було надано зображення з цією фразою німецькою.

Я і в принципі не лінива, а тут такий сморід однієї там нині поширюваної позиції пішов, що я гуглила та примружувалася. Не знайшла.

Вже нічого не писала в чат, бо вчергове зрозуміла, що сперечатися та закликати до перевірки перед тим, як писати щось на плакатах, не варто. Єдина моя конструктивна роль — волонтер, який слідкує за порядком під час акції.

Люди, далекі від моєї інформаційної бульбашки, продовжують поширювати «красиві фрази», нібито сказані «авторитетними людьми». Дехто з них працює вчителями й сіє «розумне, добре, вічне» дітям. Система схильна до нескінченного самовідтворення. Сумно.

The road to hell is paved with good intentions.

Я не хочу боротися з вітряками. Але буду, бо хто як не я.

Офтоп про бульбашку. Дуже здивувалася, коли літературознавиця Тетяна Огаркова назвала Дона Кіхота першим сюртерористом. На мій дотичний до науки погляд, персонаж Сервантеса — типовий зразок героя з тисячею облич (за Кемпбелом). Оповідання геть не випадає з логіки героїчної подорожі. Тобто можна екстраполювати та приписати (сюр)тероризм будь-якому персонажу. Гільгамешу, Прометею, Котигорошку… В принципі, всі вони певною мірою виступали проти «неправильного» укладу та часто використовували радикальні методи. Головне — не почати порівнювати цю інтерпретацію з визначеннями європейської політики безпеки у сфері протидії тероризму. Найголовніша проблема героя: він свій шлях не обирає, його доля заздалегідь визначена. Отже, говорити про якісь усвідомлені вчинки, на мій погляд, дарма. Дія відбувається в іншому категоріальному вимірі (можна так взагалі сказати?). В ньому Дон Кіхот — це такий Еней епохи Сервантеса, і робить ті самі речі, але в аксіологічному контексті свого історичного періоду. Але ззовні, раціоналізуючи, боротьба з вітряками, вочевидь, абсурдна, як і захоплення лицарськими романами, з якого все почалося. Але хіба ми обираємо свою інформаційну бульбашку… Хе-хе. Треба почитати книгу, бо це я тільки подкаст послухала.

Прикінцева ремарка про прикрий сморід проросійської позиції. На жаль, в місті, де я знаходжуся, багато росіян. Тобто етнічних німців, родини яких радянська (чи краще писати «совєтська»?) влада турботливо запроторила в якісь глибини своєї найсправедливішої у світі країни, вихід з яких вдячні громадяни знайшли лише після 1991 року. Завдяки дивній політиці своєї надто демократичної та глибоко капіталістичної прабатьківщини. Вони виросли тут, спокійно переходять з німецької на російську, працюють у всіх закладах і установах. Вони місцеві. І за мир. Принаймні ті дві сотні людей, які ходять по центру міста ледь не щотижня з намальованими голубами та поділеним по діагоналі прапором з триколором двох типів.

Щоразу, коли ці акціоністи проходять повз мій будинок, хочеться відчинити вікна та несамовито волати відому кричалку харківських вболівальників, але я розумію: акція погоджена, вони висловлюють свою думку, на яку мають право, а я порушуватиму громадський порядок, що українській спільноті не дає нічого, крім репутаційних втрат.

Сьогодні у вайбер-спільноті вітають з Днем державного герба України. Одні кажуть, що у тризубі зашифровано не лише «воля», але й «смерть москалям». На підтвердження наводять «відеорозбір» на відповідні букви. Інші раціонально зауважують, що таким чином можна за бажання знайти у малому гербі будь-які слова. А я — думаю. Думаю, що сучасне креслення створив не геральдист, а художник. Слобожанин Василь Кричевський. За 10 днів. Майже 105 років тому, у березні 1918-го. 

Висновки залежать від ситуації на фронті. Реальному.