Чого бракувало на річницю війни

Я не повинен цього говорити.

Більше того, мені краще цього не казати.

Але я мушу, бо інакше Yurii Karakay мене би не зрозумів.

Ми перетворили перший рік великомасштабної війни 9-річних боїв столітніх змагань у своєрідний святковий рубіж.

Ок, можливо це справді необхідно для людей, щоб зняти напругу.

Можливо, хтось засумував за урочистими заходами, таке теж буває.

А що, якщо війна не завершиться у 2023?

Якщо до перемоги ще 5-10 років?

Я з захватом вбив день життя, переглядаючи святкування Києва.

Все доречно: і Софіївська площа, і прес-конференція і захопливо-щемливий тревел-блог Комарова понівеченою Україною, і підсумковий виступ Президента, і телемарафон, що заповнювавав паузи не гірше реклами.

Єдине, що мені бракувало - селфі-відео Президента зі щирим: "Вибачте, я вас підвів. Я послухав своїх радників і вони мене надурили. Замість шашликів треба було копати окопи і мінувати кордони, як казали Кулебі і Єрмаку у Вашингтоні у 2021. Замість асфальту і міст-курортів треба було інвестувати в армію: ракети, бпла, з/п, роздавати зброю теробороні і вчити/вчити/вчити. Суто оборона, жодних провокацій. Замість мантри Арєстовіча: 2-3 тижні і всьо будєт харашо, я мав сказати: їдьте негайно з Київської області Одеською трасою на Вінницю і Львів - всі готелі Буковелю чекають на вас, безкоштовне проживання і харчування, я домовився. Не їдьте Житомирською трасою, там смерть! А ми з ЗСУ залишаємося в Києві і приймемо бій!

Ми переможемо і я приведу Україну в НАТО і ЄС. Що мали зробити давно, але зроблю саме я. Ціною величезних жертв, але зроблю. Зроблю і піду, не буду йти на другий термін, як і обіцяв під час обрання Президентом.

Мої друзі, які підвели мене і підвели усіх нас кривавими порадами, звільнені з посад.

Дякую Вам!

Більше не підведу!".

Навколо такого Президента об‘єдналися би всі "боти". Тим більше, порохоботам простіше, бо вони воюють з першого дня, а не критикують з диванів ламаною українською, що хтось воює не так.

Мої діти, коротко дивлячись зі мною поруч прес-конференцію, сказали просту річ: "нам дуже шкода дітей, які загинули".

Президент повинен плакати не за своєю родиною, з нею все буде гаразд під опікою чисельної охорони і бункерів, а за кожною дитиною і загиблим українцем. Тоді ці сльози щирі, особливо, якщо завдяки його мудрості і завбачливості вони всі живі.

У мене ж особисто єдине запитання: скільки полонених українців віддадуть росіяни за Єрмака?