Воннегут та російський фашизм

Нещодавно я узяв до рук роман Курта Воннегута “Мати Ніч” з метою перечитати його. Мова йде про російський переклад. І тут мені в очі впала передмова. Раніше я її обходив, але прочитавши її тут і зараз, я трошки заціпенів. Ні, нічого нового про росіян я не дізнався. 

Спочатку кілька слів про сам роман. Він написаний у характерному для автора стилі. Кажучи це, я маю на увазі і чорний гумор, і те, що оповідь йдеться від першої особи. Головний герой - американець, який став нацистським пропагандистом, втім, нібито, залишаючись при цьому шпіоном США у Третьому Рейсі. Не хочеться викладати усі карти на стіл, однак і читач, і головний герой майже до останнього не впевнені, чи це правда і чи дійсно головний герой приніс хоч яку користь США будучи німецьким пропагандистом. Якби в мене залишилася хоча б толіка людяності до росіян, я б порадив прочитати цей роман “колегам” головного героя. Я дійсно вірю, що російські пропагандисти не знають, що про них, про їхню смерть вже є роман, і цей роман смішний. Тому я їм не рекомендую читати “Мати Ніч”.       

А тепер - до суті.

Передмова до видання 2006 року написана Віктором Топоровим. Він був критиком, публіцистом, перекладачем та філологом (якщо вірити російській вікіпедії). 

Що ж написав цей критик та філолог у передмові до роману Воннегута? 

Він одразу вводить у свій текст симулякра, відомого нам як Штірліц, прикриваючись фразою: “...фантазирую я в духе Воннегута…” (Хоч саме ця фраза прозвучить опісля наведених цитат).

“... Для полноты картины одно фантастическое допущение: Штирлицу удалось сместить или тайно устранить Гитлера и захватить власть в Германии, скажем, в начале 1945 г. Как поведет себя он? Или, верней, как придется ему себя в таком случае повести?

Капитулирует перед союзниками? Этого не допустят генералы. Распустит нацистскую партию? Этого не допустит партаппарат. Запретит деятельность гестапо и других институтов подавления? Смешно и подумать. Введет многопартийность, назначит свободные выборы? Но какая же это будет – под контролем гестапо – многопартийность? Что это будут за выборы? Может быть, он приостановит уничтожение евреев в лагерях смерти? Это – пожалуй, но разве за тем мы его в Германию засылали?”. (Ви теж прочитали два останні речення з тим дивним відчуттям, що й я?)

Пропущу один цікавий фрагмент заради іншого. 

“Правда, парочку-другую совершенно распоясавшихся писак ему придется при этом укоротить. Да и парочку– другую мирных демонстраций населения – подавить достаточно кроваво. Правда, и атомный проект надо будет теперь разрабатывать с показным рвением. И войскам отдавать самые решительные приказы. А войска-то ведь не поймут, что приказы эти не следует выполнять…

Но, главное, Штирлицу надо будет продолжать выполнять задания Москвы. А заданий таких в изменившейся ситуации будет два – и каждое из них в отдельности вполне выполнимо. Первое: в любом случае удерживать захваченный пост, оставаться фюрером. Второе: добиться односторонней безоговорочной капитуляции Германии перед СССР. Беда только в том, что, выполняя первое, он ни в коем случае не сумеет выполнить второе. И наоборот. Фюрер Максим Максимович заболеет паранойей”. 

Нагадаю, це 2006 рік. Гаразд, текст міг бути написаний трошки раніше. Це не Дугін, не Проханов, не Путін. Це неоднозначний, але російський філолог, який пише передмову до роману, в якому мова йде про інше. Про зовсім інше. 

Тут я згадаю Умберто Еко, котрий, якось, відповідаючи на питання, щодо Дена Брауна назвав того своїм персонажем. Мова йшла про романи “Маятник Фуко” та “Код да Вінчі”, і про те, що деякі люди сприймають будь-яку антинаучну маячню - як правду. Що ж, можу допустити, що російські пропагандисти - це персонажі Воннегута. Просто вони про це ще не знають. Такі справи.