Крим-брюле: тотальний дерибан майна на півострові колаборанти залишили на десерт

Ворога, як відомо, потрібно знати в обличчя. Тож для нашої країни важливо фіксувати не тільки військові злочини рф, але й усі факти майнової агресії росії проти нашої держави. Ця агресії триває вже 9 років, але відтоді, як було анексовано Крим і тимчасово окуповано частину Донецької та Луганської областей, загарбницькі територіальні апетити ворога зросли.

Чітке розуміння всіх процесів, які відбуваються в українському "тилу" ворога — на тимчасово окупованих територіях нашої держави — дозволить оцінити реальні збитки від майнової агресії росії і після деокупації повернути захоплені активи законним власникам.

Далі розкажу про останні тенденції кримської кампанії щодо націоналізації української власності і їхнє значення для України в контексті майбутнього звільнення півострова від окупаційної влади.

Показово добровільно-примусово

Операція "Націоналізація" у Криму розпочалася ще навесні 2014 року, одразу після анексії і незаконного приєднання регіону до російської федерації. Почасти безоплатна передача державної власності України до так званого нового суб’єкта рф відбувалася автоматично: всі українські державні підприємства та інституції, які працювали на півострові до березня 2014-го, ставали де-юре "власністю" Криму, а де-факто — росії. Хоча офіційного "розмежування" власності між рф і Кримом ще не відбулося.

Подальша ж доля приватної власності українців на півострові залежала від волі власника тільки номінально, фактично процес легалізації активів відбувався на добровільно-примусовій основі, принаймні так декларувалося спочатку. Іншими словами, українським громадянам не заборонялося мати активи у Криму за умови, що вони легалізують свій статус власника згідно з вимогами російського законодавства, тим самим фактично визнаючи юрисдикцію рф.

Націоналізація українських активів здійснювався в рамках постанови "Про питання управління власністю Республіки Крим", ухваленої ще навесні 2014 року. Цей "папірець" фейкового парламенту республіки встановлював, що "власністю" Криму вважається все державне майно України та безхазяйне майно, а також всі рухомі і нерухомі активи, які знаходяться на території півострова, та було внесені до окремого переліку. До такого списку, як декларувалося, мало вноситися майно, щодо якого існували "припущення про його публічно-правову належність" у зв'язку з відсутністю необхідних документів, що підтверджували право власності інших осіб. Тобто, все незареєстроване відповідно до законодавства країни-агресорки майно могло бути націоналізовано.

Що цікаво, за початковим задумом кримських колаборантів, перелік майна, яке підлягало націоналізації, мав бути вичерпним: не допускалося включення до нього нових об'єктів починаючи з 1 березня 2015 року, за винятком земельних ділянок, а також випадків уточнення даних щодо такого майна.

Ці нормативні формулювання постійно підкріплювалися офіційною риторикою пропагандистів і кримських чиновників–колаборантів: мовляв, конфіскувати власність українських громадян і компаній на території півострова, навіть якщо вони є представниками українського політикуму чи бізнес-еліти, ніхто не збирається.

Півріччя націоналізації

Насправді ж процеси захоплення і перерозподілу власності у Криму відбувалися постійно, а публічні кремлівські меседжі про буцімто повагу до приватної власності на півострові були нічим іншим як інформаційною ширмою, яка використовувалася в очікуванні на міжнародне визнання Криму територію росії.

Однак після того, як відбувся інцидент з тригерною "бавовною" на кримському мості, а ЗСУ провели успішний контрнаступ, відтіснивши ворога на Харківському і Херсонському напрямках, кремлівські сподівання на визнання анексії Криму міжнародною спільнотою, схоже, розтанули.

Офіційна майнова риторика країни-агресорки та її посіпак восени минулого року кардинально змінилася. У Криму почалася тотальна хвиля націоналізації, яка публічно подавалася "під соусом" контрзаходів щодо власності "недружніх країн" і її резидентів. Так, до згаданої постанови "Про питання управління власністю Республіки Крим" були внесені зміни, згідно з якими власністю фейкової республіки вважалися всі активи, що знаходяться на території півострова і станом на 24 лютого 2022 року належали іноземним державам, які здійснюють стосовно рф недружні дії.

Вже на початку лютого 2023 року перелік націоналізованого в Криму майна, який мав бути вичерпним, суттєво розширили: було додано майже 50 нових пунктів, а список захоплених об’єктів нерухомості викладено на 34 (!) сторінках.

Показово, що виявляти майно "недружніх країн", серед якого переважна більшість це українські активи, довірили органу з дивною назвою і штучною компетенцією — антитерористичній комісії Криму. 19 лютого 2023 року в одному із публічних виступів кримський колаборант Володимир Константинов урочисто відзвітував, що за весь період роботи антитерористичної комісії було націоналізовано близько 700 різних об'єктів рухомого та нерухомого майна, які належали українським фізичним і юридичним особам.

На націоналізованих підприємствах, як анонсували колаборанти, будуть запроваджуватися тимчасові адміністрації, а після завершення оцінки майна та виставлення його на торги, очікують, що підприємці з Криму чи інших регіонів росії охоче придбають націоналізовані активи.

Націоналізовані об'єкти посіпаки кремля публічно оцінюють дуже скромно — у декілька мільярдів рублів. Однак реальні цифри збитків, завданих нашій державі, її громадянам та бізнесу впродовж дев’яти років російської анексії півострова, в сотні, якщо не тисячі разів більші.

Аби визначити ціну майнової агресії рф, Україні необхідно провести комплексний аудит власності (як державної, так і приватної), розташованої в Криму. Щонайменше, вже зараз можна систематизувати відомості з українських реєстрів про нерухомість і бізнес, які станом на березень 2014 року знаходилися в Автономній республіці Крим. Цей процес варто запустити, не чекаючи на деокупацію півострова. Адже тотальний дерибан майна, який розпочався там у останні пів року, свідчить про очевидне прагнення кримських чиновників-зрадників нажитися на українській власності та про неприховану спробу заховати кінці у воду — наостанок провести перерозподіл майна "під прикриттям" добросовісних набувачів.