На духовному фронті. Що не так з УПЦ МП

В Україні йде тотальна війна на всіх фронтах. На військовому, економічному, інформаційному, а також духовному. Хоча у випадку з УПЦ МП про духовність говорити складно.

Претензії до УПЦ МП сягають своїми коріннями в глибину десятиліть, але особливої актуальності набули під час активної фази війни росії проти України. В той час як наші хлопці боронять країну на передовій, часто жертвуючи найдорогоціннішим - своїм життям, всередині країни промосковські попи моляться за здравіє вєлікого господіна партіарха Кіріла, який, нагадаю благословляє орків вбивати українців. Найцікавіше, що в монастир на Одещині, де молились за расію-матушку і Кіріла-батюшку, тут же прилетіла російська ракета. Але це навряд чи спонукатиме промосковських попів змінити свою позицію.

Так само як і попів з Києво-Печерської Лаври, які в умовах повномасштабної війни співають про росію і пробудження матушкі-русі. Це сюрр, який просто не вкладається в голові нормальної адекватної людини. На фронті гинуть українці, а в українських церквах прославляють і моляться за країну-вбивцю з недолугими імперськими амбіціями.

І це було б ще півбіди, як би вони тільки не за тих молилися. СБУ не встигає виводити на чисту воду священиків МП, які проводять ідеологічну роботу на користь країни-агресора, виступають корегувальниками вогню для російських ракет, переховують у себе російський БК, а інколи і російські ДРГ.

Це велика проблема, на яку ми не маємо права закривати очі, 5-та  колона в країні, яка підриває нашу єдність і оборону зсередини, поки кращі з нас перебувають на фронті.

Не дарма УПЦ МП називають УПЦ ФСБ. Мабуть, тільки лінивий не знає, що предстоятель російської православної церкви патріарх Кіріл (Гундяєв) активно співпрацював з ФСБ на початках своєї кар'єри і продовжує це робити зараз. Церква на росії, на жаль, це в першу чергу про політику, пропаганду, імперські інтереси. В Україні - це філія ФСБ, яка веде свою війну на духовному та релігійному фронтах. І ми повинні активно протистояти цьому.

Безумовно серед священиків та вірян УПЦ МП є багато достойних людей, які бачать та розуміють, що відбувається. Які на біле кажуть біле, а на росію - агресор. Багато з них перейшли до лав ПЦУ і, я переконана, ще більше зроблять це в найближчому майбутньому. 

А для тих, хто вважає своєю батьківщиною росію-матушку відповідь одна: чємодан-вокзал-росія. Головне щоб в чємоданє не було крадених українських ікон з Лаври. 

Але для того щоб це сталося, друзі, ми маємо “підштовхнути” московських попів на вихід. Бо вони не хочуть просто так йти з насиджених місць в Лаврі, втрачати грошові потоки і паству, яку обробляли роками. Не хочуть просто так взяти і перестати топити за росію, якщо цьому не протистояти. І тільки активна громадянська позиція допоможе нам здобути перемогу на духовному фронті. Бо разом ми  - сила, а в Україні і церква має бути - українська.

Ілюстрація - Сергій Коляда.