Коли ми дізнаємось правду про збитий в Ірані український літак?

Фіктивні судові процеси у справі щодо авіакатастрофи літака авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України» під Тегераном не повинні відволікати увагу світу від невиконання Іраном своїх міжнародних зобов'язань, і уникнення відповідальності за свої дії - заявляє Міжнародна група з координації допомоги жертвам рейсу PS752. У спільній заяві йдеться також про те, що вироки ймовірним винуватцям авіакатастрофи «не дали правди чи справедливості сім'ям жертв». Цілком із цим погоджуюсь. Бо показова історія про засудження 10 військових – це справді не про справедливість, на яку вже котрий рік чекають люди, що втратили своїх близьких. Спілкуючись із ними, знаю, наскільки болюче вони переживають те, що розслідування не дало відповіді на безліч запитань, головне з яких – хто справжній винуватець цього злочину, а не цап-відбувайло? 

Нагадаю, що в січні 2020 року в Ірані сталася одна з найстрашніших трагедій в історії української цивільної авіації: літак МАУ Boeing-737 було збито іранською ППО через кілька хвилин після зльоту. 

Я добре пам’ятаю той вечір, коли Євген Дихне з дружиною прийшли до мене додому, й Ольга знепритомніла від переживань і напруги фактично на порозі нашого будинку. Бо саме вони тоді займались поверненням тіл в Україну, вибиванням місць на кладовищах, похованням. Вони настільки болісно переживали цю трагедію, що саме тоді, слухаючи їхні розповіді про спілкування з близькими загиблих, про прагнення справедливого розслідування, вирішила, що варто створити Фонд, який би системно допомагав сім’ям пасажирів і членів екіпажу, які не повернулися з того рейсу.  

Я знайшла однодумців, і разом ми створили благодійний фонд «Безпечне небо». Як одне із завдань, запланували облаштування скверу пам’яті та підтримку сімей за рахунок авіапідприємств, які готові були допомагати. Та, на жаль, спочатку корективи в ці плани внесла пандемія ковіду, а потім – повномасштабна війна, розв’язана росіянами. І торік Фонд уже займався переважно питаннями, пов’язаними з гуманітарною допомогою жителям Харкова й Харківської області. 

Дещо зробити ми таки встигли, вирішуючи юридичні, побутові питання цих сімей, а також робили все можливе, щоб діти, які втратили в цій катастрофі батьків, мали змогу отримати гарну освіту. Окрім того, разом із київськими архітекторами провели конкурс на найкращий проєкт скверу пам’яті й планували облаштувати меморіальне місце у Києві на лівому березі. 

Не переповідатиму всього, бо не заради цього пишу. Переконана, після перемоги все це ми втілимо в життя. А зараз хотілось би поставити питання про правдиве розслідування і справедливе покарання винних. Розумію, що вести діалог з країною, яка підтримує агресора і війну, розв’язану росією, марна справа. Тим паче, коли йдеться про можливе постачання росії зброї, яка вбиває наших людей і руйнує інфраструктуру наших міст. Тому сподіватись на щось від Ірану, вочевидь, марно. Тим паче, що, як відомо з повідомлень у ЗМІ, кримінальне розслідування в Ірані велося за двома статтями — 291 і 616 Кримінального кодексу, за якими ця катастрофа кваліфікується як «ненавмисне вбивство». Покарання, за іранським законодавством, передбачає до 3 років ув’язнення з виплатою компенсацій. 

В Україні ж кримінальне провадження у справі збитого літака МАУ в Тегерані відкрили за трьома статтями — 276 (порушення правил безпеки руху або експлуатації повітряного транспорту), 115 (умисне вбивство) і 194 (умисне знищення або пошкодження майна). Відчуваєте різницю? Ми справді маємо з’ясувати, хто і чому віддав наказ збити саме український пасажирський літак, адже до нього і після нього в небо піднімались інші борти. 

Якщо ви не дивились, дуже раджу переглянути документальний фільм-розслідування режисера Леоніда Канфера, в якому він намагається аргументовано відповісти на питання: чому український літак МАУ, збитий іранцями, – не фатальна помилка ППО «Вартових ісламської революції», а навмисний, цілеспрямований теракт. 

На жаль, Леонід більше не з нами. Він тривалий час боровся із хворобою. І фільм хотів завершити попри своє погане самопочуття. Також більше не з нами Євген Єнін, який особисто займався цим питанням, будучи на посаді заступника міністра закордонних справ. 

У фільмі розглядаються обставини, що призвели до трагедії: військовий конфлікт між Іраном і США, обставини польоту, дії екіпажу, стан літака, матеріально-технічне забезпечення вильотів з аеропортів, особливості військової взаємодії в Тегерані й багато іншого.  

Я не знаю, якого висновку дійшли українські правоохоронці й чи закінчилось розслідування. Та дуже сподіваюсь, що ми почуємо публічно цю інформацію, щоб зрозуміти об’єктивну ситуацію і причину, через яку сталася ця страшна трагедія. І настане час, коли ми побачимо на лаві підсудних усіх тих, хто був причетний до вчинення цього жахливого злочину. 

І я щиро переконана, що ті, хто розпочав цю війну, і хто її підтримує, будуть ще дуже довго світовими вигнанцями, як країни, які несуть небезпеку для всього цивілізованого світу.