ВідАРМАтити УКРНАФТОБУРІННЯ?

Вже багато моїх колег писали про рішення суду, згідно з яким акції "Укрнафтобуріння" було заарештовано і передано в управління Агентству з розшуку та менеджменту активів (АРМА). Це відома компанія на ринку. В різні часи вона належала то Злочевському, то Коломойському, то ще якимось олігархам. Проте, у 2022 році "Укрнафтобуріння" була другою за обсягом видобутого газу приватною компанією країни, поступаючись лише "ДТЕК нафтогазу" Ріната Ахметова. В останні роки "Укрнафтобуріння" старанно повертала своїм акціонерам усі вкладені в розробку та буріння свердловин гроші: у 2021 році її чистий прибуток становив 5,65 млрд грн. Навіть критики компанії вимушені визнати, що “Укрнафтобуріння” входить в топ найбільш прибуткових компаній України та платників податків.  

Натомість арешт активу та передача його в АРМУ відбувся в рамках розслідування кримінального провадження щодо промислової розробки найбільшого в Україні розвіданого Сахалінського родовища газу (Харківська область Краснокутський район). Його доведені запаси – 15 млрд куб м газу, 1,7 млн тонн конденсату і приблизно стільки ж нафти. У 2021 році "Укрнафтобуріння" видобуло 790 млн куб м газу, у 2022 році – 560 млн куб м.  

І тут варто навести цитату з матеріалу моїх колег з ЕП про те, що “величезні резерви Сахалінського родовища газу стали його прокляттям”, оскільки з  початку “нульових” років за право доступу до родовища йдуть нескінченні війни між олігархами-газовиками. І схоже, що й нинішній арешт "Укрнафтобуріння" також є продовженням історії цієї війни.

Спецдозвіл на розробку Сахалінського родовища "Укрнафтобуріння" отримала у 2003 та у 2004 рр. Потім були нескінченні суди, які тягнулися майже 10 років і лише у 2010 році компанія отримала нової ліцензії на розробку родовища на 20 років. 

І ось ДБР та Генпрокуратура відкривають провадження щодо незаконності видачі дозволів та інших документів, які були надані 2003/2004 рр. Минуло 20 років! Раніше силовики мирились із тим, що “олігархи” контролюють добування газу і не вбачали порушення закону в дозвільних документах та ліцензіях, а сьогодні віднайшли “нові обставини”? А чи не полягають ці “нові обставини” в тому, що окремі ділки у владі вирішили рейдернути прибуткову компанію, вчинити перерозподіл активів та сфер впливу на ринку газодобування? Під час війни! 

Я трохи знаюся на енергетичному ринку. Від початку “нульових” років писав на нафтогазові теми в фаховому в журналах “Енергетична політика України” та “Компаньйоні”. На моїх очах відбувалося становлення галузі. Мені відомо хто і в яких долях, коли й через кого заходив у володіння активами "Укрнафтобуріння". Ця інформація не є таємницею. Тому я більш чим переконаний, що арешт має суто замовний характер. 

Дехто у високих кабінетах вже хоче отримати контроль над ліквідною компанію зі 160 млн куб. м. газу в підземних сховищах і 1,2 млрд грн на рахунках. Це знатний куш, у переддень можливого “заморожування” війни та виборів, про які говорять у владних кулуарах. 

Проте, АРМА у своїй діяльності неодноразово доводила свою неефективність як інструмент управління активами. Звичайно, що сама по собі АРМА не здійснює операційне управління арештованими активами, а визначає управителя - компанію, якій передаються активи для здійснення господарської діяльності. Але величезна кількість конкурсів на визначення управителя арештованими активами, які проводила АРМА, не просто провальні, а суцільно провальні. Раніше прибуткові підприємства та успішні виробництва просто банкротили і знищували під замовлення конкурентів. Головне, щоб була можливість вставити у “чорні списки” ту чи іншу фірму. Силовики, навіть, мають неабиякий досвід такого “законного рейдерства”.

АРМА мала бути історією успіху деолігархізації та боротьби з російським капіталом в Україні. Але в підсумку Агенція перетворилася на чергову корупційну годівницю. Кожен конкурс на визначення управителя арештованим активом має бути узгоджений зі “смотрящим” на Печерських пагорбах. Я вже не кажу про відсутність професіоналізму, коли АРМА не в змозі провести сам конкурс або знайти ефективного управлінця на конфіскований актив. 

Так і живемо. Під виглядом “деолігархізації” активи забираємо в одного власника і віддаємо тим, хто ближче до тіла перших осіб. А потім дивуємося, що західні партнери говорять про “надмірні корупційні ризики” та “неефективну антикорупційну архітектуру”. Чого б це?