Провальна атака "Вагнера"

Прикордонник Богдан з Луганський прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса, з яким ми познайомились на передовій в районі Соледару, помітно вирізнявся з-поміж інших військових. Частина бійців, з якими він стояв поруч в окопі посьорбуючи каву, за віком згодилась би йому в сини. Інші й узагалі могли б зараз грати в дворовий футбол в одній команді з його внуками. Так буває, коли в країні мобілізація. Є в цьому мінуси, є плюси. Для мене зустріч з цим чоловіком виявилась вкрай цінною. В короткій розмові він зміг дуже чітко описати дику картину, яку я спостерігав на цій ділянці фронту. Тіла російських військових були розкидані по полях довкола. Частину вже встигли поховати Богдан з товаришами, частина ще чекає свого часу. Вся їхня війна обмежилась оцими кількома посадками, які вони, зрештою, так і не змогли пройти. Далі пряма мова Богдана:

"Найгірше, що я побачив, коли сюди прийшов: ось там, росіянин лежав в очереті – три дні кричав. Спершу просив – хлопці підійдіть, потім матюкав їх. Він лежав від них(вагнерівців) метрів 100-150. Три дні кричав. Кричав, що поб’є їх, води просив. А потім вже тільки ревів і так за три дні дійшов. Розумієте, їм було до нього підійти – 150 метрів, але вони його не забрали. Вам треба зняти і показати, де їхні солдати валяються. Вони тут валяються сотнями.

Один 200-й падає, інші через нього перестрибують. Яке може бути ставлення до своїх солдатів, що вони перестрибують через загиблих? Хтось сказав: війна не закінчиться до тих пір, поки не поховають тіло останнього солдата. То в них війна не закінчиться ніколи. І ті "вагнерівці" - вони не солдати, це м’ясо гарматне".

Тут я залишив лише кілька кадрів з тієї зйомки. Якщо кому цікаво, то за лінком повна історія - https://youtu.be/Nrez6cHi7Ac