Для чого Денис Шмигаль тягне в Україну російський наратив Папи Римського

Прем’єр-міністр Денис Шмигаль все частіше намагається проявити себе як самостійного гравця на політичному полі. Одразу після його візиту до Італії і зустрічі з Папою Франциском останній вийшов із заявою, що Ватикан бере участь у мирній місії, щоб "спробувати покласти край конфлікту між Росією та Україною". В урядових колах не приховують, що ці події можуть бути напряму пов’язані між собою. Це підтверджує той факт, що в Офісі Президента про "мирну місію" Ватикану нічого невідомо. Натомість така ініціатива прем’єра може обернутися посиленням позицій Росії на фронті інформаційної пропаганди.
На перший погляд, у спілкуванні Дениса Шмигаля про досягнення миру в Україні з будь-яким світовим лідером, включаючи Папу Римського, немає нічого дивного. Кожен візит українського високопосадовця за кордон - це можливість донести позицію офіційного Києва, його мирний план, зробити запит на додаткове озброєння, фінансову допомогу і застосувати весь авторитет, який має той чи інший візаві задля якомога швидшого припинення російської агресії. Утім, у позиції Ватикану є свої особливості.
Загальновідомим є бажання Папи "примирити дві сторони". Наратив про "братні народи" (який виражається, наприклад, в постійному намаганні поставити поруч україців і росіян на різноманітних заходах) і "конфлікт", учасники якого мають сісти за стіл переговорів як "однаково винні" - червоною ниткою проходить через риторику Святого Престолу. І звичайно ж, грає на руку Росії. І не лише в інформаційному плані.
Як слушно зауважив директор Інституту майбутнього Вадим Денисенко, "Папа Римський не сприймається Путіним всерйоз. Але, будучи ліваком і навіть прихильником СРСР, Франциск потрібен Москві для просування саме російських наративів в католицьких країнах, які не входять в "пояс колективного Заходу"". Він також припустив, що понтифік може бути задіяний в обміні полонених "як білий голуб миру".
"Але ми маємо всі розуміти: все, що робить російська світська і церковна дипломатія на цьому фронті - це не про мир. Це виключно про створення антизахідні коаліції та розколу колективного Заходу, де одну з ключових ролей має зіграти Папа римський", - додає Денисенко.
Цікаво, що аналогічні "надії" на Франциска покладає і російська пропаганда, яка ще восени розганяла тезу про те, що Папа має намір зупинити постачання зброї в Україну. Ще в лютому "мирний план" глави католицької церкви росіяни інтерпретували як такий, що "містить тезу про однакову відповідальність за будь-який конфлікт". "Метою плану проголошується довгий і справедливий мир, запорукою якого стануть інклюзивність, повага до культури та мови та співпраця для всіх, включаючи Росію, Україну та Європу. Пріоритетами будуть збереження життя та здоров'я людей, а також неучасть сторонніх країн у озброєнні учасників конфлікту", - писали про нього пропагандистські ЗМІ.
"Яструбині" націоналістичні медіа, на додачу, вбачали в "плані Папи" протистояння китайському плану мирного врегулювання: мовляв, понтфиік хоче відтіснити Сі і перебрати на себе всі лаври посередника між Росією і Заходом (Україна традиційно не вважається стороною протистояння). В цьому контексті Ватикан - "зручний" "хлопчик для биття", на якого можна навісити і конспірологію, і підтримку сатанізму, і ще багато інших "єресей".
Так чи інакше, сумнівів бути не може: ініціативи Ватикану з примирення (від яких недалеко і до пом’якшення санкцій і припинення військової допомоги), якими б благими намірами вони не були продиктовані, ослаблюють позиції України і посилюють Росію.
Чи знав про це Денис Шмигаль, коли говорив з понтифіком під час візиту до Італії? Чи, можливо, навпаки, саме він і спровокував прискорення заяв / дій з боку Ватикану, про активізацію "мирного плану"? Чи погоджувалась ця рамка переговорів з Офісом Президента? І чи не має наміру Шмигаль, який за посадовими обов’язками повинен передусім займатися економічними питаннями, "перетягнути" на себе ще й "гуманітарну ковдру"? Як це співвідноситься з задачею політичної єдності всередині президентської команди хоча б на час воєнного стану? І чи не повинен голова уряду бути носієм єдиного голосу і узгодженої позиції щодо спроб ворога використовувати авторитет формально нейтральних гравців собі на користь?
Безліч питань, які залишаються поки без відповіді, хоча й активно обговорюються на Печерський пагорбах уже не перший тиждень.
Дивно було б, щоб голосу Шмиґаля було не чути в жодному з питань, що належать до його компетенції. І тут раптом він заліз на поле блаЗєнського, тобто в міжнародну політику?