Очі військових

Вже друге літо майже не одягаю затемнені окуляри. Бо не хочу втрачати десь по дорозі промені світла, хочу бачити все у максимальних фарбах.

Помітив, що відрізняю військових по особливої випаленості очах. Там, навколо їх зіниць –вигоріла пустеля. Закляклі фотографії вогню накладені тисячно одна на одну.

***

Ні, все навпаки. Не того я воюю за цей край, бо люблю його. Я люблю його – за його війну. Бо саме цими лугами й полями пройшли мої окопи. Саме у цю землю я заривався заступом, втискався щокою під час прильотів, вона мене обіймала і берегла.

У цьому краї мені неможливо не бути на війні, тож я на ній – задовго до того, як її усвідомили місцеві люди. І буду ще довго, коли вже всі її перестануть помічати.