Урок демократії

Реагуючи на заяву президента ПАРЄ Тіні Кокса про можливе проведення виборів під час війни, секретар РНБО Олексій Данилов заявив, що це неможливо, оскільки суперечить Конституції. Важко з цим не погодитись, тому що повага до Основного закону – це теж про демократичні цінності, заради яких ми виходили на Майдан, боремось на фронті й у тилу і прагнемо отримати членство в Євросоюзі.

Та й сам пан Кокс підкреслює, що вибори – це важлива складова демократії, але не єдина. Тому залишаючи тонкощі виборчого права фахівцям, хочеться трохи поговорити про демократію. Тим більше, що наприкінці червня цього року ми запускаємо програму, яка базується на курсі професора політичної науки і соціології Стенфордського університету Ларрі Даймонда «Порівняльний демократичний розвиток», і будемо говорити саме про те, а що ж таке ліберальна демократія, як вона пов’язана з економікою, як подолати корупцію і які демократичні функції громадянського суспільства.

«That is what the war in Ukraine, the war FOR Ukraine, is about: not about Ukraine somedayjoining NATO, but about Ukraine – a country soimportant to Russia’s cultural heritage andhistorical self-conception – becoming a freecountry, a functioning liberal democracy, and thusa negation of and an insult to everything thatVladimir Putin and his kleptocratic Kremlinoligarchy cynically represent» – ця цитата ЛарріДаймонда дуже влучно відображає розуміння цивілізованим світом війни в Україні. Це війна не просто за майбутнє існування нашої держави та її нації, а радше війна демократії проти тиранії в усьому світі.

Водночас постає логічне питання, а чи є Україна демократичною державою? Відповідати на нього, власне, слід у дусі Даймонда, який під демократією розуміє органічне поєднання транспарентних процедур і стійких структур. Під процедурами, звісно, маються на увазі вибори, а під структурами –інститути відповідно. З огляду на це відповідь щодо України досить проста: наша держава, поза всякими сумнівами, вже перебуває на стадії електоральної демократії, що підтверджується безперервною «передачею» влади, починаючи з перших виборів президента на зорі незалежності 1 грудня 1991 року, й парламентськими виборами 2019 року, які політологи часто називають «електоральною революцією» разом з виборами президента того ж таки року, під час яких переміг позасистемний кандидат.

Звичайно, в цьому механізмі був один збій, пов’язаний із боротьбою «двох Вікторів» 2004 року – Ющенка vs Януковича, що закінчилося Помаранчевою революцією, після якої питання процедури не ставилося під сумнів.

Що ж до структур, то тут проблема набагато складніша, адже навряд чи Україна – держава ліберальної демократії, в якій ключові інституції є транспарентними, стійкими йнезалежними. На превеликий жаль, після розпаду СРСР наша держава стала заручницею «теорії колії», якої вже протягом довгих трьох декад намагається позбутися. Певні результати із формування незалежних інституцій ми можемо спостерігати – йдеться про створення НАЗК, НАБУ, САП, ВАКС і т.п..Та попереду ще багато роботи, надто в контексті запуску незалежної судової гілки влади. Бо верховенство права – це теж складова демократії. Вочевидь тому після нещодавнього корупційного скандалу у Верховному суді розділились думки навіть професійних юристів, коли Князєва відсторонили від посади. Й усі ці суперечки – це теж про демократію.

1 березня 2023 року професор Даймонд у своїй лекції «Поглиблення та консолідації демократії після війни» для КШДУ імені Сергія Нижного дав одну важливу пораду інтелектуальному й політичному істеблішменту нашої держави: «не копіювати досвідуформування незалежних інституцій США, а ширше дивитися на демократичний досвід інших держав, зокрема Скандинавії».

Тому якщо ви хочете більше дізнатись про цей досвід, і не лише про нього, приходьте до «Літньої школи професора Ларрі Даймонда». Переконана, що це буде цікаво політикам, дипломатам, журналістам, політологам і всім тим, хто й надалі хоче жити в демократичній державі.