Як ухилення від мобілізації "в законі" підриває обороноздатність держави

Мобілізація є винятковим заходом держави для збільшення і поповнення армії в умовах нападу чи загрози нападу. А в Конституції виписаний обов’язок громадян захищати Батьківщину. Але далеко не всі ті, на кого цей обов’язок поширюється стають солдатами чи офіцерами.

Частина співгромадян непридатні до військової служби за станом здоров’я. Інші хоча й мають необхідні для служби фізичні кондиції, однак працюють на життєво важливих для держави підприємствах установах та організаціях. І тому вони мають підстави для бронювання від призову на військову службу під час мобілізації.

Адже в умовах війни державі потрібні не лише солдати, але й їжа, медикаменти, одяг, боєприпаси та інші речі. Тому бронювання хоча й зменшує мобілізаційний потенціал країни, але водночас забезпечує її пріоритетні потреби.

Однак є й інші підстави отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації і їх перелік у профільному законі доволі великий. І з кожним продовженням терміну мобілізації виникає все більше суперечок у суспільстві щодо справедливості деяких із них.

Зниження мобілізаційного віку

На початку травня Президент подав законопроєкти про продовження воєнного стану та строку проведення мобілізації. Що вкотре поновило дискусію про те, кого мобілізувати, а кого звільняти від призову. Ініціатива Кабінет Міністрів, який пропонує зменшити граничний вік призову на строкову військову службу із 27 до 25 років ці суперечки лише пожвавила. Бо це означає, тепер буде можна мобілізувати осіб, яким виповнилось 25 років, які раніше мали відстрочку від призову за мобілізацією.

Міністерство оборони потребу в цьому проєкті обґрунтовує двома факторами. По-перше, щорічне прибуття призовників до 27 років до територіальних центрів комплектування для підтвердження права на відстрочку від призову, а також проходження медичних оглядів коштує значних коштів. По-друге, недоцільно таку велику кількість призовників під час дії воєнного стану не залучати до військової служби за призовом під час мобілізації.

Таке рішення означає, що армії потрібно швидко залучити до своїх лав значну кількість людей. Це пов’язано із формуванням цілого ряду нових підрозділів Збройних Сил у рамках підготовки до наступу. Також це викликано постійною потребою поповнювати лави тих підрозділів, які зазнають втрат. Крім поранених і загиблих армії необхідно заміщати тих, хто звільнився із військової служби.

Звільнення зі служби

Зовсім недавно законодавці розширили перелік підстав для звільнення зі служби мобілізованим та контрактникам, ухваливши відповідний закон. Такі особи можуть бути звільнені, якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час воєнного стану, а також в період АТО/ООС.

Така підстава для припинення військової служби виглядає слушно. Не допускати ризику загибелі всіх чоловіків однієї сім’ї – це питання гуманності та родинної тяглості, яка є основою будь-якого суспільства. В популярній культурі ця тема висвітлена у фільмі "Врятувати рядового Раяна", сюжет якого побудований довкола спроби забрати із фронту рядового Джеймса Френсіса Раяна після того, як троє його братів практично одночасно загинули на війні.

Схожа думка про необхідність збереження роду була й у нашій власній воєнній культурі. Якщо звернутися до історії, то в добу козаччини звичай носити сережки пов'язаний з військовим життям. Сережка у лівому вусі означала, що козак – один син у матері, а у правому – останній чоловік в роду. Якщо в обох вухах – одна дитина у батьків. У боях командири таких козаків за можливості берегли, хоча це не звільняло їх від служби. Тому запровадження такої підстави для звільнення від служби є не лише виправданим, а мабуть, й звичним підходом суспільства до збереження роду.

Не всі підстави для звільнення зі служби чи отримання відстрочки є такими ж раціональними і безспірними. Наприклад, закон дозволяє звільнятись із військової служби за контрактом жінкам, які мають дитину чи кількох дітей віком до 18 років. Це виглядає щонайменше дивно, адже служба за контрактом є добровільною. Тобто ти сам погоджуєшся служити, суспільство вкладає гроші в твою підготовку для оборони держави, але ти отримуєш право звільнитись з війська саме тоді, коли маєш виконувати свою головну функцію.

Освіта як відстрочка від мобілізації

Мабуть, найбільше дискусій викликає отримання відстрочки від мобілізації через навчання у вишах. А все тому, що останнім часом різко зросла кількість студентів-контрактників в університетах. Ймовірно, значна частина тих, хто прийшли в українські виші за останній рік шукає не нових знань, а легального способу не виконувати військовий обов’язок. На це вказує те, що частка студентів, яким не виповнилося 20 років скоротилася, тоді як кількість 30-50-річних абітурієнтів зросла у рази.

Ресурс Наші гроші Львів провів розслідування і виявив низку навчальних закладів, де різко зріс відсоток студентів-контрактників. Серед них Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу (+406%), Луцький національний технічний університет (+442%), Національний лісотехнічний університет України (+606%), Львівський національний університет природокористування (+616%), Українська академія друкарства (+754%). Рекордсменом серед великих ВНЗ є Чернівецький торговельно-економічний інститут (+1134%), де контрактників першого року навчання стало більше у 12 (!) разів.

Цей спосіб цілком легальний. Тому не варто демонізувати людей, які користуються такою можливістю уникнути мобілізації, не порушуючи закон. Тут швидше питання до справедливості державної політики, коли з одного боку ми серйозно думаємо про мобілізацію молоді віком від 25 до 27 років, а з іншого – є тисячі людей мобілізаційного віку, які легально уникають служби.

Окрім реального зарахування до закладів, працює схема формального вступу без реального навчання. До прикладу, зараз триває перевірка фіктивного зарахування до навчального закладу в Черкасах.

Представники влади виправдовують таку можливість тим, що студенти підтримують систему української освіти. Просто кажучи – дають університетам можливість заробити. Однак завданням вишів є не отримання прибутку, а надання знань. Тому дохід від залучення студентів-платників не може за жодних умов бути основним лейтмотивом освітньої політики.

Звідси виникає питання: чому Міністерство освіти формує політику, яка підриває обороноздатність держави, бо дозволяє уникати мобілізації. Це негативно впливає на моральний стан вже мобілізованих і тих, хто може бути невдовзі мобілізованим. Бо демонструє, що з обов’язку захищати Батьківщину є вельми сумнівні винятки.

Так, чиновники посилаються на конституційне право на освіту. Але це конституційне право може бути тимчасово обмежене під час воєнного стану точно так само, як право на працю та інші.

В умовах війни парламент має інструменти для вирішення суспільно чутливих питань: проведення комітетських слухань, ініціювання законопроєктів, створення тимчасових спеціальних комісій. Перегляд переліку підстав для звільнення від військової служби дуже незручна тема, але якщо народні обранці наберуться сміливості змінити це, то суспільство буде тільки вдячне за реакцію на несправедливість.