День Героїв має стати державним святом

У всі часи герої – це стержень держави. В часи війни чітка ідентифікація героїв на "свій-чужий" мотивує людину стати в чергу до правильного військкомату.

Сьогодні Україна відзначає День Героїв. Це свято засноване ще у 1941 році Організацією українських націоналістів. У часи відсутності власної державності День Героїв мав нагадувати підростаючому поколінню про керманичів ідеї самостійної України (Микола Міхновський) і чину (Симон Петлюри та Євген Коновалець). Свято мало показати саме питомо українських героїв на противагу істуканів-антиукраїнців з комуністичної пропаганди.

Сьогодні в часи повномасштабної російсько-української війни Свято Героїв набуває нового звучання. Нині дуже важливо перетворити громадське вшанування Дня Героїв на офіційне, аби належно вшанувати героїзм захисників та захисниць України. Кожен може долучитися до цього, поставивши свій підпис під петицією.

З часу вторгнення Росії в 2014 році героями переважно були військові, які боронили кордони та стримували навалу. Особливу подяку Збройним Силам, правоохоронним органам та іншим силовим структурам ми висловлюємо з лютого 2022 року.

Але з кожним новим днем війни стає зрозуміло: колективні ЗСУ складаються в конкретних людей. З кожного, хто зброєю виганяє окупанта. З наших родичів чи знайомих, які боронять українську землю. З хлопців і дівчат, які продовжують бути людьми на війні.

Збройні Сили України – це фронт-офіс нашої боротьби. Волонтер, підприємець, працівник підприємства чи представник влади – це бек-офіс української Перемоги.

Героєм є кожен, хто продовжує активно і добротно працювати, підтримувати економіку чи допомагати армії. Причому для геройства не обов’язково робити якісь визначні вчинки. Це можуть бути буденні речі – порятунок тварин, допомога харчами та ліками цивільним, моральна підтримка місцевого населення тощо.

Прагнення поділитися історією конкретного героя – наша відповідь на спадщину радянського сприйняття. Це спроба відмовитися від комуністичного максималізму та гігантоманії. Можливість відійти від загального і абстрактного. Все велике складається з маленьких частинок. З маленьких шматочків виростає багатотисячний пазл героїв сьогоднішньої війни.

Героїв потрібно належно пошановувати. Одним з сакральних місць самоідентифікації має стати Український Національний Пантеон у центральній частині Києва. Почесне місце, куди будуть звезені останки наших героїв, що досі спочивають на кладовищах Мюнхену, Роттердаму, Парижу… Місце спочинку визначних особистостей, які доклали свої зусилля до становлення Української Держави. Це має бути вже посмертна, але щира подяка власної держави тим, хто вірив і працював на її незалежність.

Очевидно, що центральною фігурою Українського Національного Пантеону має стати конкретний герой сьогоднішньої російсько-української війни. Можливо, це буде Віталій Скакун – 25-річний сапер 95-ої окремої бригади морської піхоти, який 24 лютого 2022 року ціною власного життя підірвав Генічеський автомобільний міст, щоб зупинити просування російських танків. Або Олександр Мацієвський – снайпер 163 батальйону 119 окремої бригади територіальної оборони Чернігівської області, якого росіяни розстріляли після слів "Слава Україні!". Україна багата на героїв минулого та сучасного і зв'язок між їхніми вчинками та подвигами наявний.

Чітко артикульованих героїв завжди важко вибити з народної пам’яті. Доводиться їх дегуманізувати. Згадаймо хоча б спроби радянської та російської пропаганди обізвати Дієву Армію Української Народної Республіки чи Українську повстанську армію "бандформірованіямі" або "нємєцко-фашистскімі пріхвостнямі".

Наявність власних національних героїв заважає загарбнику вільно насаджувати своїх. Спроба нав’язати чужих героїв часто відбувається силоміць. Як це було зі встановленням пам’ятників Леніна в окупованих Новій Каховці і Генічеську у 2022 році. Принцип "Святе місце порожнє не буде" тут спрацьовує на всі 100 відсотків.

Героїв потрібно пам’ятати.

Героїв потрібно шанувати.

На героях тримається держава.

Герої минулого допомагають героям сьогоднішнім!