Що потрібно для прориву на фронті.

Всі ми прагнемо якнайшвидшої перемоги. Зрозуміло, що здатність подолати ворога залежить від багатьох складових. І коли акцент робиться виключно на потребах України у важкому озброєнні, хочеться нагадати, що зброя сама по собі не стріляє. Найважливішими для перемоги все ж таки є люди.
Країна буде завжди пам'ятати, як поки не було такої матеріальної допомоги від наших партнерів, українці голими руками зупиняли танки, студенти робили коктейлі молотова і готувалися зустрічати техніку ворога, а наші добровольці з перших днів повномасштабного вторгнення йшли боронити рідну землю. Саме їх героїзм дав можливість відкинути навалу рашистів. І тільки завдяки відбиттю Києва і поверненню частини територій партнери почали нам так активно допомагати з озброєнням.

А далі почалася війна на виснаження, в якій головною мішенню є психіка людей. Саме тому ворог атакував цивільну інфраструктуру, будинки, лікарні, дитячі садочки. В першу чергу, щоб виснажити українців і змусити прийняти умови агресора.

Але ми не здалися. Хоча нервова система кожного витримала, мабуть, найбільше навантаження за все життя. Під час війни в усіх, а в першу чергу в тих, хто боронить нашу країну, накопичилась величезна психологічна напруга.

І тут треба зазначити, що в зоні бойових дій нервова система і мозок - це головна зброя бійця. Її функціонування можна порівняти з роботою того ж автомату. Механізм вогнепальної зброї, після використання, потребує, щоб його почистили й змастили. Так само нервова система потребує кваліфікованого психологічного пропрацювання. Цим повинні займатися фахівці, які пройшли відповідне навчання і розуміються на військовій тематиці. 

Що ж буде, якщо не подбати про нервову систему після пережитого стресу? Те ж саме, що і з нечищеним автоматом. Якщо про зброю не  дбати, з кожним черговим використанням стрімко росте ймовірність, що її може заклинити  - подібний процес може відбуватися і з нашою психікою. З часом це може проявлятися у вигляді сильних негативних станів, які періодично хвилями накатують на бійця, таких як: панічні атаки, нав’язливі думки, кошмарні сни, апатія, суїцидальні настрої тощо.. В таких випадках психологічна допомога військовим необхідна в першу чергу. За статистикою близько 10-20% від загальної кількості тих, хто побував на передку потребують термінової психологічної реабілітації. За натівською практикою, два тижні психологи, масажисти, інструктори повинні працювати над відновленням бойового стану воїна. Після такої програми майже всі повертаються в стрій готовими до виконання бойових завдань. Виключенням будуть лише ті, в кого в процесі обстеження будуть виявлені критичні тілесні ушкодження.
Що буде, якщо не надавати психологічну допомогу і не проводити реабілітацію для зазначених 10-20%? Фізично і психічно виснажені бійці починають робити фатальні помилки на полі бою, які коштують життя їм самим і наражають на небезпеку цілі підрозділи.

Як результат, ми бачимо здані позиції, тік-токи про те, як в армії все погано, дізнаємося, як цілі батальйони кидають зброю і тікають, або сидять перелякані, поки орки заходять і розстрілюють їх в упор.

Та якби фахівці вчасно провели відповідну психологічну підготовку бійців, а після повернення з окопів подбали про стан їхньої нервової системи, переважної більшості подібних ситуацій вдалось би уникнути. Саме відновлення особового складу є вирішальним фактором для перемоги!

Отже, ми розібрали як психологічний стан впливає на ситуацію на фронті буквально зараз. А тепер давайте поговоримо про те, що нас чекає далі, що буде після перемоги.

Статистика будь-якої війни така, що по її завершенню у мирному житті від погіршення психологічного стану за наступні 5 років гине більше людей, ніж під час самих воєнних подій. І ця війна не є виключенням. Ті, хто пройшов весь цей жах і вижив, часто отримують посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), не впоравшись з яким, можуть гинути від суїцидів, а також від алкогольної чи наркотичної залежностей, тотальної деградації особистості, збройних конфліктів тощо. До того ж потрібно зазначити, що організм людини, що побувала на війні привчається до стрімкого викиду великої кількості адреналіну, а отже до швидкої агресивної реакції. Навіть з поважних причин це призводить до великої кількості сутичок в цивільному житті, часто з трагічним фіналом. 

Наслідки війни на собі відчує кожен, але настільки жорстко, як було зазначено вище, лише 10-20%. Відсоток нібито не великий, але помножте його на більше мільйона, чисельність української армії, і ви отримаєте величезні й лякаючі цифри. До цього ще додамо зруйновані сім'ї цих військових, а також їх дітей, які в результаті постраждають найбільше.

Коли ж до нас приїжджають колеги психологи з Європи, Ізраїлю, Сполучених Штатів, щоб поділитися своїм досвідом вирішення проблем післявоєнного ПТСР, у відвертій розмові вони зізнаються, що до кінця не знають чим з психологічної точки зору закінчиться ситуація в Україні, адже прецеденту такого масштабу в їх практиці ще не було. Вони не знають, що буде з воїнами, які рік не виходили з окопів, тому, що їх військові не мали такого навантаження. 

А це означає, що на ці питання мають відповісти самі українці. Тому варто усвідомити, що сучасну військову психологію пишемо ми з вами! 

Часто у своїх виступах я кажу, що якщо залишити все як є, то після перемоги, саме через погіршення психологічного стану, відродження України почнеться не раніше ніж через 10 років. І вже декілька разів, фахівці, які справді розуміють ситуацію, у відповідь казали мені що я оптиміст. 

Але яким би могло бути вирішення даного питання, якби ми жили в ідеальному світі?

В ідеалі психологічними проблемами на війні мають займатися психологи підрозділів, потім мобільні групи контролю бойового стресу, а далі реабілітаційні центри.

Як все це повинно працювати: психолог підрозділу, пройшовши відповідне навчання, дбає про стан особового складу. Періодично йому допомагають мобільні групи контролю бойового стресу, які приїжджають для роботи з бійцями, коли ті повертаються з окопів. Вони займаються вирішенням психологічних питань тут і зараз, а тих бійців, яким цього не достатньо рекомендують направити на реабілітацію.
Після повноцінної двотижневої реабілітації більшість повертається в стрій відновленими й готовими до виконання задач командування.
Також має працювати гаряча лінія для військових та їх родин, щоб ті, хто хочуть бути почутими, або бажають термінової психологічної допомоги могли одразу її отримати.  

Обов’язково має проводитися навчання для цивільних по тому, як комунікувати з воїнами. Також подібне навчання конче необхідне мед працівникам і всім тим, хто в першу чергу спілкується з нашими захисниками. Їм усім необхідно роз’яснити особливості військової психології й ті зміни, які відбуваються після тривалого перебування на нулі.

Окрім того, що перераховано вище, потрібно подбати про психологічну підготовку підрозділів, які не були в зоні бойових дій. Вони обов’язково повинні пройти навчання по контролю стресу під час події, розуміти як подбати про себе та своїх побратимів і за потреби вміти допомогти іншим вийти зі стресового стану. Ну і звичайно такі підрозділи мають пройти спеціальні тренування на стресостійкість, які максимально наближають їх до реальних переживань в бою. Це допоможе підготувати особовий склад і одразу провести сортування на здатність виконувати військові обов’язки в реальному бою. 

А тепер про реалії нашого сьогодення. Після повномасштабного вторгнення чисельність української армії стрімко збільшилася в п’ять разів, порівняно до часів АТО. А отже і відповідних посад має бути в 5 разів більше. В той же час, більш ніж половина психіатрів та психотерапевтів виїхала з країни після початку повномасштабного вторгнення. А серед тих хто залишився і має досвід роботи з військовими під час АТО більшість, маючи негативний досвід, відмовляється працювати з бійцями й обирають виключно допомогу цивільним. Що стосується психологів у підрозділах, дуже малий відсоток йде на ці посади за покликанням душі, більшість стає військовим психологом, тому що це відносно безпечне місце, не усвідомлюючи навантаження й відповідальності й не маючи відповідних особистісних якостей для такої роботи. Тому збройним силам фізично не вистачає кваліфікованих кадрів. Ми спостерігаємо як ті, хто мав би вирішувати проблеми з нервовою системою бійців підрозділу, перетворюються на секретарів, снабженців, або найгірший варіант - шпигунів від командування. А групи контролю бойового стресу, в свою чергу, часто скочуються до сухої звітності, навіть толком не спілкуючись з самими військовими. І все це призводить до того, що бійці починають не довіряти психологам і відмовляються від допомоги, яку потребують найбільше. 

Але пишу я цю статтю не для того, щоб нагнати жаху, хоч, на жаль, це все наша сьогоднішня реальність.

Я хочу показати, що глобальну ситуацію ще реально виправити поки не пізно!

Але для цього нам потрібно зробити багато речей і деякі з них термінові й критичні.

Волонтерськими зусиллями, без жодної підтримки з боку держави, по всій країні вдалося організувати психологічну роботу в госпіталях, в тому числі в хірургічних та психіатричних відділеннях. В деяких лікарнях навіть повноцінне харчування забезпечено виключно завдяки волонтерам. Налагоджена робота з військовими, які повернулися з полону. А головне, мобільні групи волонтерів регулярно виїжджають до підрозділів, в якості груп контролю бойового стресу.

Таким чином нашим психологам часто вдається за кілька годин якісної роботи повернути в стрій бійця, якого вже збиралися списувати через його незадовільний стан.

Багатьох, хто звертався на нашу гарячу лінію, психологи, працюючи онлайн, позбавляли від панічних атак, суїцидальних думок тощо.

Воїни стають зібранішими, роблять значно менше помилок в бою. Таким чином ми рятуємо життя наших бійців, вони значно краще виконують службові обов'язки й ефективніше нищать ворога. Також психологічна робота запобігає великій кількості суїцидів, допомагає адаптуватися до взаємодії з цивільними й буквально рятує сім’ї. Також фахівці здатні надати допомогу і порекомендувати техніки саморегуляції, які діють краще ніж алкоголь і наркотичні речовини, що запобігає розвитку залежностей у військових. 

А після кваліфікованої підготовки, яка складається з лекційної частини, а також відпрацювання в умовах, наближених до бойових, військові стають більш підготовленими до того, що їх чекає в окопах.

Також у багатьох містах України організовані навчальні заходи для сімей військових. На них цивільні дізнаються як спілкуватися з воїнами, коли ті повертаються додому.

Все це було здійснено на волонтерських засадах. А отже ми маємо всі проблеми, які трапляються з будь-якою волонтерською організацією, в якої немає фінансування. Наші фахівці працюють на своїх основних роботах, дбають про власні сім'ї, а свій вільний час, залишки енергії й навіть власні кошти вкладають у свою волонтерську діяльність для допомоги країні. Та незважаючи на це, в нас потужні результати, якими може пишатися вся Україна.

 Та головне, чого ми вже точно не можемо зробити без фінансування - це створення реабілітаційних центрів. В Україні повноцінно працює лише один такий центр, це всім відома Лісова Поляна, яка прекрасно справляється з поставленою задачею. Та проблема лише в тому, що на всю країну потрібно "на вчора" більше ніж 100 таких Лісових Полян. Звідки така цифра? Давайте рахувати: більше ніж мільйонна армія, в якій половина точно побувала в окопах і потребує реабілітації, з них половина (250тис) знаходиться в окопах, а інша половина чекає своєї черги на ротації. Тепер від цієї кількості візьмемо 10%, які терміново потребують психологічної допомоги (А насправді їх до 20%. Не кажучи про те, що за стандартами США і моїм особистим переконанням, всі військові мають проходити повноцінну реабілітацію, яка повинна тривати мінімум два тижні, але менше з тим). 

Отже, 1млн:2:2х10% = 25тис. Якщо для простоти обчислення ми візьмемо реабілітаційний центр на 250 койкомісць (це надто велика кількість для одного центру, але тим не менше), то виходить, що нам необхідно 100 таких реабілітаційних центрів. Як бачите, із розрахунків реальна потреба ще більша.
  

Якщо нам вдасться все організувати, то ми дуже сильно зменшимо "проблемний" відсоток в армії й повернемо у стрій сотні тисяч досвідчених військових і врятуємо сотні тисяч життів. 

Ми вже багато чого зробили, але в масштабах країни цього не достатньо, тому нам дуже потрібна підтримка.
Сьогодні саме Україна пише сучасну військову психологію і скоро фахівці з Європи, Штатів, Ізраілю будуть вчитися в українців, як допомагати своїм воїнам.
І ми можемо всьому світу показати справжнє українське диво.

Тож повернемо кордони і повернемо людей до повноцінного життя!

Слава Україні!

Посилання на чат-бот гарячої лінії підтримки для військових та їх сімей: https://t.me/Atlant_SC_bot