"Жінка, а хоче різати"

2003 рік. Я студентка 3-го курсу Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Раптом викликають в деканат: «Ти занадто виділяєшся серед студентів через зачіску (на той момент я носила дреди), а ще не пасує носити майбутньому лікареві жовті панчохи (в той день я була в жовтих) - давай щось роби з цим, бо ми зробимо!»
Тобто деканат переймався не з приводу академічної успішності, зауваження було лише до моєї зовнішності.
Через два дні я вже була без дредів і більше жодного разу на пари не одягала ті самі жовті панчішки. 
Пройшло 20 років і вчора на відео ректор моєї альма-матер, той самий, що і 20 років тому (і 25 теж!) дозволяє собі на вкрай важливому етапі навчання - розподілу інтернатури, жартувати та насміхатися з своїх же випускників.
Ректор Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, він же вчений , педагог, організатор вищої медичної освіти в Україні, доктор наук, професор, заслужений працівник вищої школи України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, член-кореспондент НАМН України, заслужений професор ЛНМУ, почесний доктор Люблінського медичного університету , дійсний член ряду громадських академій (АНВОУ, АНТКУ, МАНТІ, УАН, Нью-Йоркської АН, НТШ)  дозволяє собі розказувати студентці що жінка-хірург це страшно, що він би такої не хотів, а з прізвищем Волкодав не можна лікувати дітей. Та радить повіситися дівчині, яка запитала що ж їй робити з розподілом. Звісно, звісно в кінці він додає, що пожартував. А всі його колеги, присутні з ним в кімнаті, абсолютно толерували його «жарти».
 
Нічого нового. 20 років тому, коли ми обирали спеціальність, дев’ять з десяти викладачів сміялися з моєї подруги, яка казала, що хоче стати хірургом. Відверто сміялися.

З нашого курсу у 2007 році тільки дві дівчини обрали спеціальність «хірургія». І цю спеціальність на розподілі їм погодили. Напевно пан Зіменковський зітхнув з полегшенням, що жінка-хірург його «вночі не заріже». 

 Але цей текст не про жінок, які досі в 21 столітті стикаються з сексизмом, упередженим ставленням, утисками та дискримінацією. Цей текст про «заслужених» і «шанованих» ректорів та професорів, які просто засиділися на своїх дуже хлібних посадах. І дозволяють собі «жарти», за які у всьому світі їх звільнили б з ганьбою наступного дня.

І мовчати та спускати на гальмах цю ситуацію не можна. За таке звільняють. Вони не мають права працювати з студентами. Хоча б з поваги до всіх жінок-хірургів, які зараз важко працюють в наших лікарнях, а особливо,в наших госпіталях.