Цвинтарі країни

Мене саму лякає те, як добре я орієнтуюся в цвинтарях країни..

Говорю з тими, кого добре знала. Мовчки стою біля тих, з ким не встигла познайомитися, але хто дуже важливий. Прийти до Міфа, бо ж осьо річниця. Згадувати хрест на Світлодарці і холонути від того, що бачила відео, як його знищують. Спеціально дивилася, аби плекати в собі ненависть. Якнайсильнішу.

Сидіти з бургером біля Андрія - бо завтра рік, як його дістали. Як страшно було, що не дістануть. І як рвало на частини переконатися особисто, що то він. І послухатися друзів, що не потрібно. Що мені точно не потрібно.. і як так мереживо долі плететься, що на цю річницю заїхала з тим самим котом, який вискочив на мене зразу після повідомлення про те, що дістали Андрія. Що тепер поховаємо.. і те нещастя було всюди - в хаті, де жив Андрій, в морзі біля його тіла, з його речами увійшов в квартиру до родини. І ось тепер тут. На цвинтарі.. так співпало, що ми поїхали з ним, не планували дати.. співпало саме таким чином.. і скажіть мені, що то випадковий кіт.. яких ми з Андрієм не любимо, як відомо..

Я знаю, як краще і о котрій годині запаркуватися біля Аскольдової. А на Марсовому заїхала рівно до Хаммера.. мені важливо бувати у Феді і пити каву з Тенгрі.. говорити з Яшею.

Я зупиняюсь в селах - і іду до прапорів. Вдивляюся в портрети і дивлюся на прапори підрозділів. Бо всі ж мої.

..Колись я не знала розташування цвинтарів в цій країні. І була щаслива..