Тест на людську порядність

Іноді в суспільстві трапляються події, які, подібно до лакмусового папірця, тестують людей - на патріотизм? На сміливість? На громадянську позицію? Ні. На звичайну людську порядність.

У людей може бути різний бекграунд, різні обставини життя, різні погляди. Хтось заможний підприємець, хтось бідний пенсіонер. Хтось у війську, хтось в тилу чи за кордоном. Хтось підтримує Порошенка, хтось Зеленського. Хтось правий традиціоналіст, хтось ліберал. Всі різні, у кожного своє, кожному своє.

А потім щось трапляється, люди на це реагують, і одразу як замулене скло відмили - стає видно, хто є хто.

Чи не вперше я спостерігала цей феномен у 2010 році, коли 20-річну Аню Лисичку кинули за грати за те, що посмажила на вічному вогні яєчню. Тоді була, приміром, моя мама, донька фронтовика Другої світової, яка з дитинства шанує всі оті символи - і яку обурило до нестями, що Лисичку закрили. І був, наприклад, Шарій, і багато інших, не таких відомих "шарікових".

Свіжий ср*ч навколо служби Юрія Луценка і його звільнення з армії - оце ж воно, людоньки, те саме. Купа людей бачили його на фронті. Усі знають, що він онкохворий, тобто, міг не служити взагалі. Усі бачать, скільки молодих-здорових зараз ховаються і як на їхньому тлі виглядає 58-річний онкохворий Луценко. Але просто через те, що займав у минулому високу посаду, або через те, що належить до політсили, яка багатьом не подобається, або через те, що він відомий і з таким діагнозом його зрештою сплавили на дембель, бо якби помер на службі, у командирів могли б бути проблеми - людей засліплює заздрість і ненависть, вони знецінюють його фронтовий шлях і заперечують очевидне.

При цьому Луценкові від того ні спекотно ні холодно. Він публічна постать з багаторічним стажем, він звик, у нього давно наросла броня.

А от люди ганьбляться.