Навіщо поляки знову згадують «вбивць-українців» та «жертв УПА»?

Поки Зеленський та Дуда зустрічались на Волині, у Польщі продовжували подавати історичні факти не на користь українців.Два минулі тижні я мандрувала Польщею. Газетний кіоск у Гданську зустрів мене обкладинкою з двома черепами, вороном та заголовком про «пошуки жертв УПА». «То є дуже добре написано, пані!», - запевнив продавець, протягуючи журнал, не залишаючи сумнівів, що історія про «кровожерливих українців» викликала у пана емоційний відгук.«Може хочете ще пресу німецькою?» - запитав продавець навздогін.

Питання логічне, адже Гданськ до 1920 року був пруським портом на березі Балтійського моря,   потім його оголосили вільним містом, але майже всі його мешканці розмовляли німецькою. Польським Гданськ став тільки після Ялтинської конференції. Втім  навіть зараз у готелі тут пропонують кілька німецькомовних каналів…Мені не спадає на думку поцікавитись «Чий Гданськ», але окремим полякам досі не йметься діставати з шухляд факти про «бандерцівці та націоналістів, які за часів Другої світової вбивали поляків».

Саме так, на сторінках зловісного журналу мене чекає розлога бесіда з істориком та журналістом, які систематично використовують назви УПА, українські націоналісти там бандерівці з призирлевим ставленням до них, як вбивць та нелюдів. Якщо б це було написано не по-польськи, то можна було подумати, що  перед очима розшифровка шоу скабєєвих-соловйових. Але ж поляки друзі сучасних українців. Навіщо ображати память наших пращурів? Чи не час згадати, що саме нащадки українських націоналістів боронять Європу від російської навали?Польський історик окремо доповідає, що «українці і досі не дають проводити ексгумації на Волині та Львівщині. Здається, що людина повністю відірвана від реальності і не розуміє, що в Україні продовжується війна і його розкопки легко можуть закінчитися загибеллю під обстрілом.

Щоб забити останній цвях у тему Волині, співбесідники розмірковують, як і в якій саме формі сучасні українці мають вибачатися перед польським народом на офіційному рівні. Саме про це я думатиму, коли почую черговий  вий сирени в Києві – коли і як вибачатися.Щоб перевести дух іду у гданських порт. На верфі стобивать величезні крани, на одному з них майорить український прапор. Солідарність  була і є. Всі з'ясування історичних обставин відсуваються подалі. За кілька годин я побачу у польських музеях україномовні гіди, які навіть після вторгнення на Донбас  були російськомовними. На польських будинках вже не висить реклами Аерофлоту. Триколор зник остаточно, його зневажають. Натомість українську мову на польських вулицях тепер важко непомітити, а українським кав’ярням  зарогом ніхто не дивується.

У центрі Люблина я почую тріо  наших бандуристок, в Сопоті заскочу в «П’яну вишню», а  поблизу гданського порту коштуватиму журек, що готують українки.

Однак за кілька днів у Варшаві я знову стикаюся зі стосом видань з обкладинками про волинську різанину і текстами не на користь українців. Посеред столиці Польщі державний Інститут національної пам'яті розмістив величезну виставку про «поганих бандерівців, які примушували з ними співпрацювати українських  селян, щоб вбивати поляків». Для  більшої дієвості всі ці історії продубльовано українською мовою, мабуть для того, щоб наші біженці в Польщі були ще більш впевнені, що їм дуже раді.

Це називається ніж в спину за кошт польських платників податків.
Волинські фантомні болі саме зараз виглядають настільки ж недоречними, як подарунок окулярів сліпому. Перебуваючи на кордоні з пожежею, де розгортається третя світова, необхідно консолідувати зусилля на боротьбу  російським агресором. Інакше полякам доведеться згадати про часи комуністичного табору в сучасних реаліях. І тоді вже буде не до УПА і Волині.

Більше фото тут: https://ukrainian.media/article/navishcho-polyaki-znovu-zgaduyut-vbivc-ukrayinciv-ta-zhertv-upa?fbclid=IwAR0uGwMCncZUjqeWrKZUUA116Ed_BWOCC--LkfmLfsit4ee0Io0apjPRgzw