Що турбує дружин військовослужбовців і як цьому зарадити

Вже понад рік в Україні триває війна. Сотні тисяч наших чоловіків зі зброєю в руках вирушили на захист Батьківщини. Про те як складно нашим воїнам на лінії зіткнення говорять повсякчасно і скрізь. Волонтери, громадські активісти та й просто небайдужі "тримають руку на пульсі" та пильно стежать за тим як задовольняються потреби наших військових. Але, на жаль, поки досить побіжно держава та суспільство приділяють увагу тим, хто чекає захисників вдома. Мова йде про дружин військовослужбовців. Адже поки чоловіки на фронті, жінки залишаються жити цивільним життям зваливши на свої плечі увесь тягар повсякденного побуту, який стає ще важчим через відчуття постійної тривоги за рідних. За таких обставин дружини військових, як ніхто тут у мирному житті, потребують підтримки, але ця підтримка має йти не тільки від їх рідних, а ще й від державних інституцій.

Є проблеми. Говоримо про них.

В умовах повномасштабної війни сотні тисяч дружини наших захисників живуть із постійним відчуттям тривоги за рідну людину. Перебування у постійному стані са́спенсу призводить до емоційного вигорання та появ проблем психологічного характеру.

За статистикою, близько 60% дружин військових потребують допомоги психолога, а з продовженням бойових дій ця цифра, на жаль, лише буде зростати.

Зі свого боку, фахівці-психологи вказують, що категорія дружин захисників є окремою групою уваги. Це зумовлено тим, що жінкам кваліфікована психологічна підтримка потрібна не тільки на момент відсутності чоловіка, а й після його повернення з фронту, під час налагодження післявоєнного етапу життя сім’ї.

Тобто збереження психічного здоров'я жінок, чиї чоловіки захищають країну зі зброєю в руках, є запорукою їх соціального благополуччя. Позаяк дає можливість жінкам реалізувати свій потенціал, протистояти звичайним життєвим стресам та гармонічно інтегруватись у соціальне середовище.

Втім, подолання емоціонального виснаження лише одна з багатьох проблем з яким необхідно справлятися дружині військового. Адже життя не складається лише з одних переживань. Достатньо викликів для такої категорії жінок сконцентровано у побутових справах.

Дружина військового лишається в течії повсякденного життя, а отже має помножені цивільні обов'язки. Догляд та виховання дітей, повсякденні хатні справи, вирішення нагальних потреб сім’ї. Ось лише маленькій перелік проблем "побутового вузла", які має самостійно розплутувати дружина захисника.

Зазвичай "наріжним камінням" в побутових клопотах стає горезвісне фінансове положення. Особливо це чутливо для тих родин, де дружини до війни займалися виключно домашнім побутом, а чоловік забезпечував матеріальні потреби сім’ї.

Незважаючи на те, що парламент нещодавно ухвалив новий закон про доплати військовим, "великі гроші" "світять" далеко не всім захисникам. Суми від 30 000 до 100 000 гривень отримуватимуть лише ті люди, які виконують бойові або спеціальні завдання, а от військовослужбовці, які несуть службу не в зоні бойових дій та не мають наказу про бойове завдання - взагалі не мають права на доплати.

Якщо зважати на те, що значну частину заробітку оборонця "з’їдають" витрати на утримання необхідного для захисту життя військового спорядження, то загалом матеріальне забезпечення родини захисника може бути значно меншим, ніж було за часи мирного життя, особливо, якщо чоловік пішов служити добровольцем, залишивши дохідну роботу.

Інша проблема на дружину військового чекає, якщо її чоловік опинився у полоні, зник безвісти або, нажаль, загинув під час виконання бойового завдання.

На законодавчому рівні держава взяла на себе зобов’язання виплачувати грошове забезпечення дружинам чоловіків, які зникли безвісти, потрапили у полон або загинули. У документах, наче, все виглядає пристойно, але папір, як відомо, стерпить все, а от як щодо людини?

Процедура оформлення виплат досить часто супроводжується бюрократичними перепонами, які дружинам військових доводиться долати самостійно. Причому, ситуація інколи доходить до абсурду. Фіксуються інциденти, коли дружині військового, щоб отримати обіцяну компенсацію, доводиться шукати переконливі докази того, що чоловік потрапив саме у полон, а не добровільно здався або, що він дійсно зник безвісти, а не дезертирував. У гіршому, система знаходить зачіпки, щоб відмовити у виплатах, або так чи інакше затягнути їх виплату.

У таких випадках багато, хто просто не знає, як реалізувати своє право на отримання грошової допомоги, або не може пройти всю цю нещадну бюрократичну систему і, врешті-решт, втомившись від біготні по чиновницьких кабінетах та змирившись з обставинами, опускають руки.

Проблем з якими доводиться стикатись дружинам військових, набагато більше. Але одна справа знати про них, а інша - вживати невідкладних заходів для їх вирішення. І тут "м’яч на стороні" держави, яка має вже зараз впроваджувати надійні механізми допомоги жінкам, чиї чоловіки зі зброєю в руках боронять батьківщину.

Чужий досвід для власного росту.

Навчатись чужому - ніколи не зайве. Тим паче вивчати практику тих країн, які вже мають значні напрацювання у царині допомоги родинам військовослужбовців.

Найбільш переконливим в цьому плані є досвід Ізраїлю, адже країна майже всю свою історію вимушена зброєю захищати свою незалежність. Інфраструктура допомоги для родин військовослужбовців в цій країні розроблялась та апробовувалась протягом тривалого часу.

В Ізраїлі родини військових мають широку підтримку від держави. У тому числі отримують право на пільгове житло, субсидування орендної оплати, доступ до медичного страхування або пільгові медичні послуги тощо.

Активно діють соціальні служби, які допомагають дружинам військових працевлаштуватися або перекваліфікуватися, відвідуючи безкоштовні тренінги чи курси.

Вразі загибелі або зникнення чоловіка родина отримує від держави додаткову систему пільг. Зокрема, діти мають право на безоплатну вищу освіту за спеціальною програмою та нарахуванням стипендії.

На державному рівні діють програми психологічної підтримки, направлені на покращення соціально-емоційного клімату в родинах військовослужбовців, а вразі загибелі чоловіка надається кваліфікована психологічна підтримка, як дружині, так і членам його сім’ї пережити втрату близької людини.

По всій країні функціонують ветеранські організації, сімейні центри та групи підтримки, де близькі військового можуть знайти не тільки моральну підтримку, а й розділити свої емоції з людьми, які потрапили у такі ж життєві обставини.

А ми щось можемо зробити?

Вочевидь, допомога для такої вразливої категорії має базуватися на послідовному, комплексному підході. В цьому контексті було б доречно вітчизняним державним інститутам зробити наступне:

• Створити спеціалізовані мережі консультаційних центрів, які б пропонували всеохоплюючу підтримку родинам військовослужбовців. Зокрема надавали первинні юридичні консультації, допомогу з оформленням документів, а також всіляке сприяння у передачі їх до відповідних органів.
• Стимулювати розвиток проєктів з безоплатної психосоціальної допомоги родинам військовослужбовців, залучаючи у цю сферу більше громадських та неурядових організацій.
• Розробити спільно з Державною службою зайнятості програми професійної підготовки, перекваліфікації та працевлаштування жінок військовослужбовців.
• Удосконалити механізми надання державної допомоги по догляду за дітьми родин військовослужбовців. Розширити на цю категорію осіб державну соціальну програму "муніципальна няня". Збільшити кількість бюджетних місць в загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладах та дитячих оздоровчих закладах незалежно від форм власності.
• Активно залучати у процес допомоги приватний бізнес, а також волонтерські, громадські, міжнародні організації, які працюють над імплементацією інноваційних підходів у розвиток соціального захисту родин військовослужбовців.

Безперечно, що запропоновані варіанти є лише нарисами, але це і готовий дороговказ для наших можновладців як зробити так, щоб дружини наших захисників не залишалися сам на сам із своїми проблемами.

Очевидно, що Україна не зможе повністю відтворити у себе ізраїльський досвід допомоги дружинам військових. І зумовлено не тільки відсутністю фінансування, недосконалістю державних інституцій, браком часу, а й структурними особливостями в яких абсолютне запозичення просто не доречно. Але на окремі напрацювання все ж варто звернути увагу. Зокрема у частині створення по всій країні мереж ветеранських організації та сімейних центрів допомоги родинам військовослужбовців, де б могла надаватися якісна соціальна, психологічна та юридична допомога цим категоріям осіб.

До речі, в Україні вже є напрацювання в цьому напрямку. Нещодавно, на базі Гуманітарного штабу у Львові по вул. Коперника, 17 запрацював Офіс підтримки, який надає цілий спектр допомоги родинам військовослужбовців. Але це радше виключення, а ніж системне явище. До того ж такі центри в нашій країні відкриваються переважно зусиллями волонтерів та небайдужих.

Держава, поки що, воліє залишатися у тіні цього процесу, а повинна, навпаки, очолити його, адже це питання морального порядку: не залишити наодинці із проблемами членів родин тих, хто сьогодні захищає країну від ворога.