Підсумки саміту НАТО: більше «перемога» ніж «зрада»

По саміту НАТО. Пройшов реально дуже добре, але традиційна для України «зрада» не дала на нього так подивитися, оскільки сама влада розігнала від нього очікування. Не треба так на світ дивитися, бо нами легко так керувати. Світ не «чорно-білий», а здебільшого «сірий» і щоб перебратися на «білу» сторону потрібні в першу чергу наші зусилля, бо ніхто особливо впрягатися за нас не хоче, але ми можемо впрягти.

1. Питання вступу до НАТО не буде стояти до звільнення ВСІЄЇ території. До цього часу нам будуть запропоновані проміжні варіанти допомоги, які за наших зусиль перетворяться на вступ до НАТО.
2. G7 (коло країн буде збільшено) запропонували двосторонні договори по забезпеченню безпеки, що викликало істерику у Москві, оскільки вони зрозуміли, що це означає. Але тільки в Україні через традиційне спрощене бачення світу та звернення уваги на другорядні деталі (хто кому що сказав. Дрібні традиції української політики, які живлять нашу спрощену блогосферу) не всі зрозуміли.

Поки пропонується довгострокова допомога по ізраїльському принципу «наша зброя (та допомогам по розбудові ВПК) – ваші солдати». Ці договори означають, що план Москви зірвати допомогу Україні шляхом приходу до влади, наприклад, Трампа, накрився мідним тазом. У разі заключення такого договору Україні вже байдуже буде, хто там стане президентом. Він не зможе нічого змінити. Це договір з глибинною державою США. Це стосується й інших країн.

Я взагалі не виключаю, що на основі цих договорів може постати новий формат НАТО. Більш гнучкий та життєздатний. Без зайвої бюрократії та без зайвих країн типу Угорщини, які й так перетворили цю організацію не дуже життєздатною. Угорщина може заблокувати будь яке рішення НАТО у будь який момент. Таких країн там ще достатньо.

1. Кавалерійський наскок на НАТО не вдався. Буває і таке. Пробувати треба все. Якщо цей план не пройшов, то треба без емоцій переходити до плану «облога». І не треба себе постійно за це шпекати. Це ознака дрібного провінційного мислення. З помилок треба робити висновки, а не катати дитячі істерики.
2. Не треба катати істерики через суперечки. Конфлікти серед союзників – це скоріш норма, ніж виключення. Конфлікт – це теж своєрідний розвиток відносин і теж не треба катати дитячі істерики через комплекс меншовартості та кричати, що через це нас всі кинуть. Наприклад, у Британії до України довгостроковий інтерес. Вони у союзі з Україною будуть вагомими гравцями в Євразії. Без України – просто острів біля Європи. Цінувати себе треба та любити.
3. Виконувати домашнє завдання по боротьбі з корупцією тощо. Сподіваюся, що у владі це почули, бо будуть наслідки.
4. Розвивати свій ВПК та отримувати суверенітет у безпеці. Чим сильніше ми будемо, тим більше нам допомагатимуть. Чим більше ми будемо гамселити Росію на її території (для цього потрібна власна зброя), тим швидше війна закінчиться з потрібним нам результатом, більше нам будуть допомагати та тим швидше будуть йти перемовини щодо вступу в НАТО.

Світу подобаються круті пацани, які можуть поставити себе на районі, а не істерики, які вічно щось просять за заглядають до рота з приводу та без приводу. Таких особливо ніхто тягнути не хоче.