Назад у майбутнє: сто відтінків екоциду

Масштабна війна та виклики, що щоденно виникають і змінюються, часто роблять академічну науку "донькою вчорашнього дня", і тоді науковцям хіба що залишається казати традиційне "як ми прогнозували". Втім, попередній доробок часто стає у нагоді наступної роботи, якщо, звісно, він як раз академічний.

Маю наразі, казати у вимірі кваліфікації злочинного підриву агресором Каховської ГЕС та його наслідків, це щонайменш двічі.

По-перше, дякуючи колегам фінського Університету Турку за публікацію тиждень тому мого есе у "Pulloposti" від Centrum Balticum щодо класифікації екологічних викликів російської агресії; хоча ця робота була надіслана в травні, там є й Крим, й Херсонщина, й Чорне море.

Та по-друге, я дуже дякую американским та турецьким колегам за участь у колективній монографії "Крим: від регіональних та глобальних перспектив", яку вашингтонська SETA наразі видала в Анкарі.

Цей розділ про спровоковану саме російськими окупантами "водну кризу" в Криму та про екологічні виклики від російської морської агресії я написав ще два роки тому, ґрунтуючись насамперед на дослідницьких зусиллях експертів Association of Reintegration of Crimea.

Тоді моє дослідження було у певній мірі реагуванням на фейковий позов агресора до Європейського суду з прав людини проти України; нагадаю що у ньому Кремль на етапі "запобіжних заходів" просив Страсбург зобов’язати Україну відновити постачання води на окупований півострів Північнокримським каналом, та ЄСПЛ очікувано у цьому росії відмовив.

За ці роки утекло багато не лише води але й крові, вода каналом до Криму знову не йде, але вже через інші злочинні діяння агресора, а фінальну, доволі очевидну, крапку у пропагандистському позові агресора Євросуд поставить післязавтра, 18 липня.

Головне, щоб потім цей мій "академічний архів" вони не знищили, бо сам я наразі часу все відслідковувати просто не маю.