Чому ми їх називаємо кацапами?

Слово "кацап" стало невід’ємним символом нашої історичної й культурної спадщини, їдким маркером у протистоянні з московськими окупантами. Однак, кремлівські імперці разом із західними лібералами й неомарксистами намагаються переконати нас, що слід відмовитися від нього через "мову ворожнечі". І для них це просто шовіністичне обзивання, без зрозумілої етимології.

Щоб зрозуміти чому це слово так їх дратує, слід дослідити його історію, адже кацапами жителів Московії називають вже пів тисячоліття. За цей час воно міцно вплелося у нашу буденність й літературу і стало важливим елементом побутового ідентифікатора ворога. Адже і зараз на фронті солдати на нормальних росіян, які воюють за нас ідентифікують словом "русак", тоді як ворогів через приціл маркують словом "кацап".

Загалом кацапами українці обзивають усіх жителів Московії у широкому сенсі слова, й звідси уся їхня країна прозивається "Кацапстан". Локальні богом забуті закапелки називають "Кацапєтовки". У вужчому сенсі слова, в очі, "кацапами" у побуті називають носіїв ідеології совка, "русского міра", кремлівської імперськості, "русской чєлюсті" (осіб, що живучи в оточенні українців через особливості щелепи не можуть розмовляти українською) і взагалі ярий антиукраїнський елемент. Так же можуть назвати і манкуртизованих українців, які поїхавши на навчання, у місто на роботу чи навчання, або на заробітки, різко русифікувалися, стали ненавидіти рідну мову, культуру, і всіляко дистанціюються від свого походження й минулого.

Вказані явища були характерними упродовж минулих століть під час московської окупації України, а тому це слово стало невід’ємною частиною нашої самоідентичності: характеризуючи когось словом "кацап" українець дистанціював себе від московського зайди, або зманкуртизованого зрадника.

На росії в медійному просторі це слово знають, але старанно його замовчують, бо воно їх дико ображає. Зачіпає їх воно аж так, що описуючи "нацизм і фашизм київського режиму" і звичайних українців у їхній "русофобії" вони ображено скажуть слово "маскаль", але ніколи не назвуть себе "кацапом". Особливо коли вони запевняють, що "хахол" - це мила, домашня і звична для них братська й неофіційна назва українця. І коли ми у відповідь їх називаємо кацапами - то це "нацизм, фашизм, націоналізм і русофобія". А тому вони його старанно і без пояснень цензурують. Втім, у соцмережах, де їхня цензура не дотягується напряму вони на всю використовують корупційність і заліваченість власників соцмереж, по типу корпорації Meta. Давно відома дививижна "сліпота" їхніх модераторів на приниження українців, але надзвичайна занепокоєність від "поширення мови ворожнечі" у вживанні слів "кацап" чи "русня". Подейкують, що таке положення справ склалося через те, що модерування нашої частини Євразії корпорація здала на аутсорс ольгінскім тролям Прігожина. Адже ця ж політика повторилася і у новій соцмережі.

Походження слова "кацап" і його поширення у Східній Європі

Тривалий час московські окупанти закріплювали серед населенян хибну народну етимологію цього слова. За цією версією Іван Мазепа до "зради" і Полтавської битви носив московський одяг і перейняв зачіски Московії. І носив як у московитів довгу і смішну бороду. Від цього його в народі прозивали "кацап", що розшифровувалося "як цап", тобто "схожий на цапа".

Однак, притягнутість і беззмістовність цієї версії не пояснює причин виникнення і плутає в походженні слова. Сьогодні етимологія слова "кацап" цілком зрозуміла, однак, деякі дослідники, у більшості через політичні причини, не можуть осягнути причин чому воно так поширилося по Євразії. Історикам давно відомо, що слово "кацап" (ḳaṣṣāb) тюркського походження.

Фото – Мережі м’ясних магазинів "Касап" у Туреччині

У всіх тюркських народів воно означає слово "різник" (або ж продавця м’яса, цим словом у сучасній Туреччині позначають цілі мережі м’ясних магазинів), а також "живодер", "кат", "деспот", "злодій", "зла людина". Таке прізвисько по відношенню до московитів у середовищі татар-нащадків Золотої Орди з’явилося і набуло поширення після штурму Казані у 1552 р. і подальшій бездумної різанини у місті, Казанського ханства та на інших землях. Упродовж наступних десятиліть після завоювання земель Поволжжя, московити убивали і грабували окуповане населення до тих пір, поки ті не стали лояльними до загарбників. Очевидно, цей садизм і призвів до закріплення характеристики за ними. Особливо після того, як завойовані татари пішли служити московському царю. Мабуть, вони називали московитів "касап" так же, як ми їх зараз звемо "орками" після численних злочинів на окупованих територіях. І через масовість такої ідентифікації московитів цю характеристику перейняли у вжиток інші народи.

Щоб зрозуміти причини стійкості такої характеристики варто оглянути результати загарбницьких походів Івана Грозного та його внутрішньої політики. Дослідники знайдуть прямі аналогії із сучасною рф, політикою путіна, і зрозуміють чому останній так намагається відбілити злочини і поведінку Івана IV.

У спробах завоювати Казанське ханство Грозний винищив тисячі своїх солдатів у "м’ясних" бездумних штурмах. Коли ж вони захопили Казань (завдяки зраді), московити влаштували у місті несамовиту різанину. Цар наказ вирізати усіх чоловіків, здатних носити зброю, та разом із ними вбивали і жінок із дітьми. У результаті багатоденного методичного винищення населення, вулиці міста були завалені трупами так, що для тріумфального проїзду московського царя ледве змогли прочистити від нагромадження тіл невеличку ділянку колись величної столиці ханства.

Сучасна картина, що описує взяття Казані військами Грозного.

Після цього московити вирушили вирізати населення решти областей підкореної землі. Різанина була люта, і місцеві татари, черемиси й мордва ще десятиліття боролися проти московських воєвод й окупаційної влади. Яку кількість населення цих теренів було убито - складно сказати. Кремлівські історики уникають таких підрахунків, намагаючись подати події обтічно, поволзькі та уральські патріоти намагаються обрахувати втрати від цих походів, але подають часом фантастичні цифри. Наразі зрозуміло, що масштаби вбивств населення в цьому регіоні можна прирівняти до геноциду. Після цього на Московії поширився стійкий фразеологізм "Сирота Казанська", що спочатку означав круглого сироту, людину, яка втратила всю родину. Згодом, переважно у книжних колах та посеред царської адміністрації, цим терміном називали аферистів, які намагалися прибіднитися, і видати себе за сироту.

Варто зазначити, що за усіх попередніх режимів цю сторінку історії кремлівська історіографія і пропаганда описує як позитивні, пафосно називає "приростанням" Московії "новими територіями" і "життєво важливим простором" (такі звороти, кажуть на Москві, не мають нічого спільного з ідеологією ІІІ Райху, це інше), а окупацію татар, черемисів і мордви – "воз’єднанням". При обговоренні теми звірств московських військ наводиться контраргумент, що татари так же ходили у грабіжницькі походи за ясиром і даниною.

Втім, подібну неадекватну звірячість і садизм проти мирного населення московити проявляли не лише по відношенню до мусульман, а й до християн-єдиновірців. Особливо яскраво це простежується під час подій Лівонської війни 1558-1583 рр., подій Оприччини та Новгородського походу 1569-1570 рр. Як зараз, так і тоді, московити вигадали привід для вторгнення та окупації у стилі "дєди ваєвалі", а масову різанину і пограбування населення пояснили загрозами, які може нести мирне населення для них. І коли в результаті московити вдерлися до сучасних земель Естонії та Латвії, світ жахнувся від садистських розправ над підкореними мирними жителями. У тогочасній Європі так само точилися громадянські війни, повстання і міждержавні й міжрелігійні конфлікти, та все одно їх вражав звірячий садизм московитів. Один з таких епізодів оприлюднили у відомій гравюрі 1561 р., поширюваній у інформаційних листах.

Ілюстрація "Звірства московитів у Лівонії" (Zeyttung, Нюрнберг, 1561).

Та якщо спочатку це намагалися списати на те, що лівонці були "не такими християнами", - католиками і протестантами, це складно перенести на геноцид православного населення. Так, після завоювання Полоцька 1563 р. давньоруське місто після штурму було вирізане і безжально розграбоване військом Грозного. Трупів виявилося скільки, що після розчищення вулиць Двина майже загатилася. Тих, кому пощастило вижити, особливо ремісників і шляхтичів, закували у кайдани та колодки, й розіслали як рабів по різних кінцях царства. Московити несамовито грабували церкви Польцька, при цьому не лише церкви західного обряду, а й древні православні святині. Наприклад, сплюндрована була древня полоцька Софія із багатющою бібліотекою. За 16 років окупації Полоччини московитам вдалося довести край до того, що колись квітуча і багата земля так і не змогла відродитися за наступні століття. Але у кремлівській пропаганді усі ці звірства називаються "освобождєнієм і воссоєдінєнім".

Та якщо ці землі були лише недавно загарбаними, захопленими під час бойових дій, пояснити звірячість по відношенню до Тверщини й Новгородщини, які входили до Московії на той час вже понад століття – ще складніше. Єдиним поясненням каральним походам і геноциду мирного населення на цих землях можна пояснити лише тим, що московити вирізали край через колишню історичну велич, протистояння Москві та інакшість. Вчені вважають, що населення цих країв в етногенезі майже дійшло до точки, коли вони утворили власну народність і мову. Але їх перервав каральний похід Івана Грозного 1569-1570 рр.

Московські та марксистські історики намагаються різними виправданнями виправдати цей геноцид вигаданими "позитивними наслідками". Або дуже схематично розповідають про події, намагаючись максимально применшити кількість жертв. При тому, що убивали опричники не лише бояр, неслухняних церковників або знать, а й простих людей, які просто попадали під "гарячу руку". Нечисленні представники церкви намагалися вгамувати маніакальні імпульси царя, застерігали його і намагалися припинити різанину і вбивства. Серед них був митрополит московський Філліп ІІ. Але вищий церковний сан не захистив його від розправи. Митрополита побили, вдягнули у дрантя, позбавили церковного сану й заслали у монастир під Твер, де закували у кайдани та морили голодом. Згодом туди йому прислали голову племінника. А у 1569 р., перед походом на Новгород під приводом випрошування благословління для походу на Новгород Малюта Скуратов задушив митрополита.

О. Новоскольцев. Останні хвилини життя митрополита Філліпа.

Описуючи ці події переважно згадують про долю Новгорода. Хоча справжній геноцид почався із землі колишнього князівства Тверського. Міста Клин і Кашин стали першими у списку цілковито вирізаних під час руху війська Грозного на Новгород. Рухаючись на північ вирізалися і грабувалися усі села та містечка, поки не добралися до Твері. Іноземні очевидці писали, що у місті військо божевільного царя убило 90 тисяч людей. При цьому опричники плюндрували та мародерили православні церкви й монастирі. Показово, що наруги і плюндрування під час походу Івана Грозного зазнавали визначні православні святині та ікони. Рухаючись далі на Новгород московити вирізали міста Мідний, Торжок та численні вісі й села краю. Наблизившись до Новгорода, опричники заблокували його з усіх боків. І почали поступовий терор. Скрізь, де вони так вчиняли, населення сподівалося, що опричники зупиняться на вбивствах лише певних шляхтичів, бояр, чиновників, купців, церковників. Але вони на цьому не зупинялися і продовжували масові знищення людей.

Новгородський похід Івана Грозного

Спочатку на околицях Новгорода опломбували церкви та монастирі, а зі священиків мордуваннями почали визискувати фантастичні суми відкупу. Служителів церкви нещадно били і катували до тих пір, поки вони, або сторонні люди не вносили визискувану плату. Опломбовували також двори заможних людей – купців, шляхтичів, чиновників. А коли московське військо 7 січня 1570 р. підійшло до Посаду Новгорода, божевільний цар наказав сікти іноків шаблями й забивати киями. архієпископа Новгородського Пімена, який намагався зупинити криваву різанину і задобрити царя – побили разом з його почтом, сплюндрували ознаки сану, над ним поглумилися і возили по місту як блазня. Московське воїнство нещадно грабувало і плюндрувало місцеві церкви, монастирі і численні святині Новгородщини.

Сучасники описують, як московський цар разом зі своїм маленьким сином особисто приймали участь у масових катуваннях і стратах новгородців, вигадували нові способи тортур і вбивств. За повідомленням очевидців щодня у Новгороді вбивали від 500 до 1 000 осіб. При цьому знищували цілими родинами, включно із жінками і грудними дітьми. Геноцид у Новгороді тривав близько 6 тижнів. Вирізалися не лише заможні родини, а й пересічних осіб. Згодом терор перекинувся на пятини – адміністративні одиниці Новгородщини.

Різанина набула таких масштабів, що документи тієї доби свідчать про надзвичайне запустіння краю після розгулу оприччини. Більшість сіл і містечок Новгородської землі після походу Грозного лежали пустирями ще понад 20 років, допоки туди повернулися люди. Втім, більшість поселень так і не відновили своє існування. Дослідники зазначають, що не менше 90% земель Новгородщини після різанини московитами перетворилися на незаселену пустелю, а населення скоротилося більш як удвічі.

За цим же сценарієм московський цар хотів розграбувати і вирізати Псков. Втім, плани божевільного тирана перемінилися після сміливої й палкої промови місцевого юродивого, який вказав царю на його маніакальність та ненаситність кров’ю. Грозний не став убивати містян, але обклав їх космічною даниною і забрався геть.

Цілком очевидно, що саме ця немотивована жорстокість, садизм, і тиранічні замашки царя, воєвод та війська Московії призвели до того, що прізвисько "касап" закріпилося за московитами як характеристика. Підкорені татари називали так московитів, а від них це слово перейняли запорожці і наддніпрянці.

Цікаво, що термін вживали і московити. Під час церковного розколу XVII ст. "кацапами" старовіри називали прихильників реформ Пімена, так само як і в ряді областей реформатори так обзивали старообрядців. Очевидно, що це вони могли перейняти через татар, хоч, може, й не до кінця розуміли контексту.

"Касапами" називають московитів і українці у документах XVІІ ст. за часів Хмельниччини. На початок ХІХ ст. усі відомі письменники України цілком буденно вживають слово "кацап" для позначення росіян. І смішно виглядають потуги кремля видавати нашого Миколу Гоголя за "русского", коли він у побуті та творах лаяв кацапів. Як і Шевченко та уся наша плеяда літераторів того періоду. Етнографи того часу фіксують побутування слова на Наддніпрянщині та на землях кубанців.

І з часу повномасштабного вторгнення в Україну слово "кацап" стало таким же масово вживаним у побуті. Адже влучність і їдкість характеристики московських загарбників, яких можна назвати лише одним цим словом, добре передане у вірші Степана Руданського, написаного століття тому:
"Завів кацап християнина,
Зарізати хоче.
Зав'язав йому назад руки,
Ніж широкий точить.
А кацапчук семиліток: Мало не брикає:
Кругом скаче коло тата: Та все промовляє:
"Да полна уж тачать батька!..
Будєт с нєго, будєт!..
Режь же, батька! то-то любо: Как трепаться будєт!"