Оленівка - символ зламаної віри

29 липня вже минув рік після найжорстокішого вбивства XXI століття, яке сталося в окупованій Оленівці. Саме рік тому підірвали 193 героїчних оборонців міста Маріуполь, які, виконавши наказ, вийшли в полон у травні. Цей наказ, як заявляли державні діячі та президент, мав уберегти життя наших бійців, натомість 193 із них відвели на страту без попереджень та судів.

Міжнародні організації бездіють, ні ООН, ні МКЧХ не зробили дієвих кроків хоч для того, щоб верифікувати списки, поширені стороною рф. Але є ще надія на Гаагу. Як закордонні представники, так і слідчі органи в Україні говорять майже одноголосно: "Ми не маємо доступу до місця злочину, це уповільнює справу". Міжнародний кримінальний суд – це орган, який може займатися справою Оленівки за тими доказами, які є на сьогодні. Виходить, що працювати є з чим. Від кого ж тоді має бути ініціатива?

"Борітеся за них так, як вони боролися за Вас", – саме це роблять родини постраждалих в Оленівці бійців. Але, на жаль, це боротьба не тільки з ворожою стороною. Змушувати працювати доводиться і слідчі органи в Україні. За рік після трагедії досі немає повної статистики. Все починається зі слова "понад", понад 50 загиблих та понад 100 поранених. 

В січні після розформування моніторингової місії ООН, родини постраждалих в Оленівці сформували ініціативну групу "Olenivka Families Community". Ми розуміли, що справа теракту в Оленівці сходить нанівець і якщо почекати ще декілька місяців в тиші, то пам'ятати про цей злочин будуть лише родини. Як і в будь якій справі спочатку завжди складно, але віра у власні сили допомогла зробити те, про що державні органи казали: "Це неможливо". 

Спершу ми взяли для опрацювання опубліковані списки рф і почали шукати родини військових з того списку, щоб зрозуміти, наскільки та інформація є достовірною. Якщо брати у відсотковому відношенні, то поширені списки загиблих та поранених є правильними лише на 96%. До того ж вони є неповними: в бараку перебувало 193 військовополонених, а росія опублікувала лише 119 прізвищ. 

Звернувшись до МКЧХ, ООН, Координаційного штабу, Офісу Омбудсмена, Генеральної прокуратури з проханням створити окремий кейс “Оленівка", який насамперед передбачав би відтворення повного поіменного списку переведених військовополонених в ангар на промзону, ми не отримали підтримки. З того часу стало зрозуміло: боротися за свободу тих, хто вижив, та повноцінне розслідування на міжнародному рівні родинам доведеться самостійно. 

Перша велика зустріч з відповідальними за роботу у справі трагедії в Оленівці пройшла в стінах Офісу Уповноваженого з прав людини 13 квітня 2023 року за ініціативи родин постраждалих. Там ми побачили, хто веде справу Оленівки, за якою статтею кваліфіковано скоєний злочин. Ми підняли питання стосовно ідентифікації тіл, опитування свідків та повернення до України поранених. Жодної конкретики не було, в багатьох відповідях відповідальні за роботу у справі трагедії в Оленівці спиралися на бездіяльність міжнародних організацій. 

Після цього представники "Спільноти Родин Оленівки" на початку травня вирушили до Женеви, щоб особисто почути відповіді від міжнародних представників. Нас прийняли в штаб-квартирах МКЧХ та ООН, де ми змогли продемонструвати їм відео наслідків трагедії в Оленівці. Нашій делегації показали доповідь Матільди Богнер: там дійсно є пункти про Оленівку. Нас цікавили питання: "Чому місія ООН була розформована? Чому представники з розслідувальної місії не прибули в Україну в жовтні місяці, коли тіла вбитих військовополонених були передані нашій країні?" Нам відповіли, що Україна не подавала на це запит. Ми поїхали за кордон отримати відповіді, а вийшло, що запитань стало ще більше.

Ми почали шукати допомогу в громадських організацій за правовим напрямком. Нам повідомили, що справою Оленівки може займатись МКС, але ж ініціатором цього повинна виступати саме наша держава. В пошуках шляхів для подальшої діяльності стало зрозуміло, що ми втратили багато часу. В жодній організації за пів року після трагедії не було відтворено список постраждалих. Щодо ймовірно загиблих робота велась. Повільно, безініціативно, але велась. А ось щодо поранених під час теракту, то вони просто перебувають в загальному переліку військовополонених. Відкриті кримінальні провадження перебувають у різних слідчих, в той час, коли в СБУ є відповідально призначена людина для роботи у справі трагедії в Оленівці. Саме з січня рідні самостійно почали шукати вихід з цього лабіринту.

Від самого початку справа рухалася так, що відбувалось просто очікування ДНК-експертиз, далі поховання після співпадінь і все. Міжнародні експерти не працювали з тілами і вже цього не робитимуть, бо час втрачено. Нам повідомляють, що наші національні експерти самі впорались і мають для цього достатньо навиків та обладнання, але ж ми хочемо міжнародного розслідування і визнання масової страти саме на міжнародному рівні. 

Рідні мають право порушувати це питання, бо за рік який минув від 29 липня ми не отримали жодної конкретної відповіді у справі Оленівки. Наразі в полоні залишається понад 120 військових, які дивом вижили, більше половини з них отримали важкі поранення, але попри все вони залишаються в полоні. Країна проводила багато обмінів важкопораненими. Вдалося проводити, як нам кажуть, "складні обміни", а в нас питання залишається тим самим: "Чому серед тих, кого повернули, немає тих, кого відвели на страту?". 

За свідченнями звільнених, які перебували в інших бараках, можна сміливо говорити, що в ніч з 28 на 29 липня відбулася спланована страта полонених. Ті бійці, котрі вижили, побували в самому епіцентрі пекла, вони бачили, як заживо горять їхні побратими, криком прохали про допомогу, повзли стікаючи кров'ю, а охорона в цей час просто насміхалася. До лікарень важкопоранених почали відправляти лише вранці, а інших залишили на місці. Кожна хвилина тієї пекельної ночі пронизана жорстокістю, але, здається, що це відчувають лише рідні постраждалих. 

Рік тому не було навіть "Дня жалоби" за страченими бійцями і 29.07.2023 цей день досі не встановлено на державному рівні. Тому в липні ГО "Спільнота Родин Оленівки" створила петицію, мета якої звернути увагу держави на те, що 29 липня не можуть відбуватися масові розважальні заходи. Родини вбитих військовополонених не отримали належні їм нагороди, а всі ті, хто обіцяв полон задля збереження життя 16 травня 2022 року, не промовили і слова. Ми вкотре звертаємось до Офісу Президента з проханням поговорити з нами та разом знайти шляхи для порятунку тих, хто вижив під час страти в Оленівці. Наша спільнота провела досить великий об'єм роботи і нам є чим поділитися. 

З повагою – ГО "Спільнота Родин Оленівки"