Як змінилися підходи держави до роботи волонтерів з початку війни

Від початку повномасштабного вторгнення українці почали масово донатити волонтерам на закупівлю тисяч одиниць тепловізорів, безпілотників, радіостанцій, аптечок, бронежилетів – всього, чого не вистачало на фронті й що таким чином потрапляло туди набагато швидше, ніж громіздкими офіційним каналами. Понад 60 % українців так чи інакше долучилися до волонтерського руху – допомагали грошима або роботою, про що свідчать дані фонду "Демократичні ініціативи" ім. І. Кучеріва.

Така допомога мала величезне значення у перші місяці війни. Але через 18 місяців ентузіазм, на думку багатьох волонтерських організацій, потроху згасає. Звісно, солідарність українців нікуди не поділася – вона була до війни та буде після. Але через падіння реальних доходів знижується і кількість разових пожертв, і їх середня сума. Ми бачимо, як поступово скорочується допомога від бізнесу. Але кількість запитів про допомогу від військових і цивільних у прифронтових регіонах не зменшується.

Останній сплеск активності спостерігався в червні після руйнування російськими загарбниками Каховської дамби, внаслідок чого загинула 31 людина, було зруйновано тисячі будинків та завдано колосальних збитків. Та після того, як небезпека минула, чимало бізнесменів просили почекати з наступним внеском: вони роздали місячний запас води та харчів на допомогу постраждалим і ресурсів більше не мали. І таких прикладів вичерпання можливостей є чимало.

Окрім того, що у людей стало менше грошей, спостерігається ще й певна виснаженість. Навіть великі авторитетні волонтерські організації борються зі згасанням інтересу до війни, намагаючись збирати кошти нетрадиційними способами (продають на аукціонах картини, пам’ятні речі з передової, розміщують вірусні відео). І все складніше маленьким волонтерським групам, для яких збір грошей стає дедалі важчим з кожним разом. І нехай усі ми з оптимізмом дивимося в майбутнє та віримо в перемогу ЗСУ, факт залишається фактом – ситуація з пожертвами на ЗСУ не покращується, а погіршується.

Загалом, згідно зі звітом організації "Опендатабот", три найбільші благодійні фонди України отримали за перші шість місяців 2023 року 8,4 млрд грн донатів, що на 22 % менше, ніж за аналогічний період 2022-го. І збори, в тому числі закордонні, будуть тільки зменшуватися.

Проблема не лише в грошах

В українських реаліях на досить не сприятливі економічні перспективи накладаються ще і юридичні проблеми, з очевидним ризиком для кожного волонтера мати справи з податковою, банком, а іноді й з правоохоронцями.

В перші дні війни волонтери, отримавши запит від військових, миттєво збирали гроші, закуповували товари й передавали їх на передову, швидко і без бюрократичних складових. Але тепер ситуація значно ускладнилася. Потрібні чеки, запити та акти військових, документи про витрати на забезпечення волонтерської діяльності (ремонт автомобіля, придбання бензину чи їжі, оплату готелю для проживання) тощо. Щоб розібратися в цьому, потрібна або спеціальна освіта, або допомога бухгалтера. Великі волонтерські фонди можуть собі дозволити фахівця, а маленьким організаціям на це критично не вистачає ресурсів.

Проблеми підсилює ще й правова невизначеність майна, переданого на потреби ЗСУ, наприклад, машин. Доволі часто для потреб ЗСУ закуповуються авто з правим кермом (пікапи, позашляховики, мікроавтобуси), які де-юре поза законом в Україні. Хоча держава дозволила військовим ставити їх на відомчий облік та використовувати для своїх потреб (і це приємно), повністю проблему це не вирішило. Як бути, наприклад, з праворульними мікроавтобусами, якими волонтери розвозять гуманітарну допомогу? Ці машини сертифікацію не пройдуть, а переробляти руль чи вивозити їх назад у Британію у волонтерів немає можливостей. Тож гарним стимулом було б розв’язання цієї проблеми вже зараз, щоб потім волонтери не мали з цим клопоту. Але яким саме буде регулювання обліку та сплати витрат за ці авто - поки що питання залишається відкритим.

До речі, бюрократичні проблеми є не тільки з боку українських чиновників, але і європейських також. Міжнародні благодійні організації часто вимагають документи, які не передбачені нашим законодавством. Через бюрократичну тяганину велика кількість гуманітарної допомоги псується, так і не в'їхавши в Україну. І саме тут не вистачає зусиль держави для того, аби на міждержавному рівні домовитися про спрощення цих процедур.

Що з цим робити?

Нещодавно депутати кардинально розв'язали проблему з 20 % збором: Рада скасувала перелік товарів, які волонтери можуть купувати за зібрані благодійні кошти без оподаткування. Фактично гроші можна буде витрачати на будь-які потреби військових: від маскувальних сіток до безпілотників. Принаймні так обіцяють представники влади. Але це лише половина проблеми.

Як бути з тисячами незареєстрованих волонтерів, які час від часу збирають кошти серед друзів та знайомих для військових та переселенців? Зрозуміло, що посилення звітності та контролю зроблене в тому числі для боротьби з псевдофондами та шахраями. Але ж на практиці зайва бюрократизація насправді мало допомагає від шахраїв, натомість заважає реальній допомозі.

Так, у перші часи руйнування Каховської ГЕС небайдужі люди збирали кошти коштів на придбання човнів та предметів першої необхідності для постраждалих. Якщо слідувати букві закону, вони не є волонтерами та мають сплати податок. Фактично, ситуація вимагала невідкладних дій. І люди самі, як могли, розв’язували це питання. Хоча доречно було б скасувати всі процедури у разі таких екстремальних подій.

Не можна не згадати й про інші невирішені проблеми, як-от блокування волонтерських рахунків банками, оподаткування накопичених, але не витрачених коштів. Та навряд чи найближчим часом варто чекати простих та прозорих правил. Складається враження, що правоохоронцям набагато легше прийти з обшуком до волонтера, який не подбав про документи, замість того або все-таки викривати реальних шахраїв.

Як держава може допомогти невеликим фондам?

Сьогодні варто було б подумати не тільки про регулювання діяльності волонтерів, але і про максимальне сприяння її роботі. Зараз навіть якщо організація готова компенсувати своїм працівникам-волонтерам витрати на переїзд, житло, харчування або звільнити від роботи на час виконання волонтерських обов’язків, легально це зробити не можна. І ми очікуємо на прийняття відповідних змін до законодавства.

Наостанок, якщо великі волонтерські фонди – це величезні структури, які мають резерви на адміністрування процесів, маркетинг піар, що дає їм можливість і зараз відносно швидко закривати збори, то на іншому боці маленькі волонтерські організації (особливо в регіонах), які часто відчувають нестачу коштів та кадрів. І зайва бюрократія – це не те, що нам потрібно.

Наша перевага – це гнучкість, швидкість та тісний контакт з тими, хто є безпосередніми отримувачами нашої допомоги. Ми дійсно знаємо, яких простих побутових речей не вистачає бійцям (білизни, шкарпеток, засобів від комарів, опіків тощо), і робимо все, щоб якомога швидше доставити їх на передову. Ми робимо те, що держава робити не може.

Але все необхідне для фронту треба не лише закупити, але ще й доставити до кінцевого споживача, а потім повернутися назад. Одного разу виходить повернутися до комендантської години, а іншого – ні. В той час, як фінансове питання є критично значущим, волонтери свої невеликі збори витрачають не на допомогу ЗСУ, а на готель, оскільки пересуватися вночі не можна. Що ж виходить: Віктор Павлик може отримати перепустку для особистих потреб, а народ – ні?

У світлі накопиченого досвіду, успіхів і невдач зрозуміло одне - нам потрібен діалог з владою. Неможливо допускати, щоб волонтери та держава розходились в своїх діях на шляху до благополуччя українського народу. Тільки в синергії можна досягнути найбільшого успіху і перемогти у війні.