Культура. Свято державного управління в Німеччині
В Берліні щороку наприкінці серпня відбувається «День відкритих дверей» центральних органів влади. Двері відкриті до усіх Міністерств, Пресс-центру Уряду, а також до Адміністрації Канцлера Німеччини. Те що відбувається протягом двох днів, важко назвати лише «Днем відкритих дверей», це спражній фестиваль та свято державного управління. Я побувала на декількох локаціях, і мене дуже вразило те, що я побачила.
Єдиний захід безпеки, який стосується прямого контакту з відвідувачами – це металеві рамки на вході. Так само, як до літаків не можна проносити рідину. Жодного разу мене не спитали паспорт і, лише одиного разу, перевірили особисті речі. Всі дуже доброзичливі, наче адміністратори у готелях, хоча люди працюють у повній амуніції у спеку понад 30 градусів.
Вирушаючи на цю подію, я сподівалась побачити якість приміщення держпідприємств, можливо буклети, інформаційні стенди, спробувати зрозуміти виступи спікерів німецькою, але потрапила у простір гарного настрою та відпочинку. Кожне Міністерство організувало купу цікавих активностей для усіх вікових груп. За інформаційними стендами стояли щасливі та усміхнені люди, які з радістю розповідали про різноманітні державні програми та можливості. Всюди невеличкі виставки пов’язані з історією, безліч планшетів, де можна дізнатись інформацію самостійно, пограти у квізи та перевірити свої знання. Весь інший простір займали фут-треки, майстер-класи від плетіння з ниток до хімічних досліджень. На кожній локації стояла сцена, працювали діджеї, або виступали колективи та співаки. Жодного разу я не бачила на сцені людей вдягнутих у національні костюми та не чула народних пісень, проте, був німецький реп у Міністерстві юстиції, кавери у Міністерстві охорони навколишнього середовища та якесь кантрі у Адміністрвції Олафа Шольца. Можна було сходити на архітектурну екскурсію будівлями, або на пасіку Міністерства охорони навколишнього середовища, зазирнути у поліцейський гелікоптер, зробити массаж, або макіяж. Все це не можливо обійти за два дні. Лише на те, що б прочитати повний перелік на офіційному сайті, пішло б не меньше чотирьох годин часу. Все було організовано так, що на территорії лише одного Міністерства можна залишатись щонайменьше півдня та нікуди більше не поспішати. Всі лекції та зустрічі супроводжувались сурдоперекладом, а також є можливість викликати сурдоперекладача для особистих потреб.
Діти. Стільки, скільки було зроблено для них розважальних та розвиваючих програм, просто не можливо передати. Всюди активності для них займали центральну позицію і вони з радістю цим користувались. Дивлячись на це, розумієш, як діти та іх всебічний розвиток важливий тут, у Німеччині, і як багато зусиль вони до цього докладають.
На другий день я вирушила до Адміністрації федерального Канцлера Німеччини і випадково потрапила на “виступ” Олафа Шольца. Дійсно, частина людей очікувала на його появу, але здебільшого люди продовжували займатись своїми справами на величезній территорії, що того дня була відкрита для відвідувачів. Хтось пив пиво, відпочиваючи у шезлонзі та розглядаючи поліцейський гелікоптер у внутрішньому дворику; хтось бавився з дітьми в спеціально організованій зоні; хтось роздивлялвся виставку особиститх речей Канцлерів Німеччини; хтось грав у Що?Де?Коли, організувавшись у команди з незнайомим людьми у залі для пресс-конференцій.
“Виступ” Олафа Шольца був просто спілкуванням з людьми, де кожен мав змогу поставити своє питання. Жодних заготовлених речей та вступних слів. Так наприклад, один хлопчик запитав, чи знає Канцлер, як звуть мера невеличкого німецького міста. Загалом, було багато питань, через які напряму, або опосередковано, через відповіді, повертались до держаної підтримки України. Я стояла посеред натовпу чула та розуміла не лише те, що промовлялось зі сцени, а також і те, про що говорили люди поруч зі мною. Цей захід не був якимось чином пов'язаний з питаннями України, навпаки, він присвячувався державному управлінню Німеччини та проводився для громадян Німеччини. Не зважаючи на це, Україна залишалась у центрі уваги протягом всього спілкування з Канцлером. Стоячи там у натовпі, я відчула підтримку не лише, у відповідях зі сцени, а у словах та гучних аплодисментах від людей, що стояли навколо мене. Цим людям дійсно не байдуже, що буде з українцями та Україною завтра, а це дуже важливо, бо в Німеччині, країні з розвиненою демократією, не можливе жодне політичне рішення без підтримки більшості суспільства.
Олафу Шольцу звичайні громадяни ставили глибокі питання, що стосувались систематичних рішень та планів управління на рівні держави. Там не було місця обговоренню певних прізвищ, конкретних ситуацій, намаганнь спровокувати та таке інше, як це зазвичай відбувається в Українї. У чому різниця між нашими суспільствами та чому так відбувається, можна пояснити на прикладі сміття, але це тема для іншого тексту.
Підсумовуючи, я хочу сказати, що мрію побачити в Україні таке свято відкритої влади на рівні усіх інстанцій, де люди відчувають себе причепними до функціонування кожної частини державного аппарату і святкують це всі разом щонайменьше раз на рік!
