Міжнародні майданчики вулиць, кухонь і пабів
Видимість українців має бути більшою. Організатори ходи до Дня Незалежності України кілька разів звернулися до громади з доволі стандартною вже формулою: будь ласка, всі прийдіть, бо кількість робить українців видимими.
Дивно це питати, але вже ж усім зрозуміло, що збиратися разом в національному антуражі раз на рік — замало? І друге питання: всі ж розуміють, що це не є задачею виключно державних посадовців, паблісіті та громадських організацій?
Кожен має працювати над видимістю щодня. Якщо нам хочеться, щоб «все було, як раніше». Тобто мир і спокій у нашій державі наразі напряму залежить від того, щоб міжнародна допомога та тиск на Росію та росіян продовжувалися. Або ми вкладатимемося в це щодня, або сенс виходити з прапорами на День Незалежності сходить нанівець.
На цьому шляху, крім внутрішніх, не завжди об’єктивних стримувальних факторів, маємо малоприємні зовнішні.
Одна там дуже ліберальна антропологиня після «скандалу в Тарту» (ось як там все відбувалося: https://www.youtube.com/watch?v=0J3vYLljapY) написала, мовляв, те, як «две украинские поэтессы выдавили с фестиваля презентацию антивоенного альманаха Линор Горалик», добре лягає в теорію обмеженого блага. У цьому випадку, мовляв, таким «благом», яке українцям нібито видається обмеженим, виступає медійна увага. Тепер я її остаточно не можу читати. Це яка зверхність (читай: шовінізм) має бути, щоб не помічати очевидного. Добре, відкинемо фінансові можливості та бажання РФ просувати власні наративи всюди, а також суттєву зросійщеність звільнених від століть поневолення народів (багато хто сам собі досі боїться зізнатись, що не росіянин), візьмемо тільки кількісний показник. Росія просто статистично продукує більше літераторів, митців, науковців тощо. Логічно, що за кордон їх теж потрапляє більше. Логічно, що медійної уваги вони отримують більше. Все одно, чи вона чимось обмежена. Метод статистики. Користуйтесь.
Для застосування згаданої теорії добре мати замкнуте суспільство. В уявленні антропологині, не виключаю, мається на увазі «колективний захід». Цікаво, що там з «колективним півднем» чи «колективним сходом». Але не настільки, щоб вступати в публічну дискусію на чужому полі.
Найдивовижніше для мене, що ця дослідниця протестних практик росіян цитує та перекручує на свою користь допис не менш ліберальної літературної критикині. Та ж, своєю чергою, пише про інше: що замкнута спільнота «современной русскоязычной эмиграции» відчуває дефіцит «моральної правоти» (обмежене благо), а тому починає жерти одне одного (набридло підбирати слова).
Як на мене, безпосередня учасниця «скандалу» Олена Гусейнова (посилання на відео вище) чудово описала перебіг подій. Також вона звернула увагу на три меседжі, які поширюють «хороші росіяни» (якраз заради відчуття «моральної правоти», не інакше): про травмованість українців, яка нібито робить їх агресивними («це відбирає раціональну частину наших тлумачень, інтерпретацій і нашого голосу»); про ксенофобію українців і всіх, хто нас підтримує (водночас, «не переживайте, там є свої люди»); про вторинність (українці не можуть просто обстоювати свою громадянську позицію, вони заздрять успіхам росіян у сфері культури).
Бачите, ми мусимо працювати над видимістю активніше та розумніше. Маємо конкретні напрямки.
Як і годиться, сама я не в усьому дотримуюся власних порад. Підготувавши подарунок з нагоди дня народження чудовій німецькій науковиці Сарі (справді чудовій, з нею цікаво спілкуватися про літературу), я забула про пояснення.
Отже, маємо весільний рушник (навмисно стилізований й не дуже дорогий, щоб спокійно користуватися, німці дуже практичні люди) в руках іменинниці й цілковиту розгубленість дарувальниці. Мені очевидно, що в українців різноманітні традиції, де застосовуються рушники, та вишивка. Але як це просто пояснити англійською? Це настільки далеко від моїх наукових інтересів і робочих задач, що я не подумала одразу застосувати звичні професійні практики. До речі, ось і непрохана порада для організаторів курсів англійської в Україні: досить прикладів з Лондона та Нью-Йорка, пишіть про традиційну українську культуру, щоб учні мали чим оперувати на «міжнародних майданчиках» кухонь і пабів.
Довелося нашвидкуруч шукати відповіді в ютубі. В результаті я познайомилася з кількома каналами, що ведуться українцями англійською. Найперше цікава лекція пані Ольги Кобрин з Ньюджерщини.
На жаль, від тих ілюстрацій, що вона наводить, трохи витікають очі, тому якщо надсилатимете лекцію іноземцям, одразу попереджайте, щоб зосереджувалися на вербальному, а не візуальному.
Божені Грицині вдається уникнути зайвої яскравості у відео для Ottawa's Capital Ukrainian Festival.
На цьому я зупинилася. Додам, що в ютубі безліч англомовних відео з туторіалами щодо вишивки, зокрема рушників, а пані Анна з України (канал так називається) непогано висвітлює щоденні події.
Моя задача була — пояснити про рушники, не всю українську культуру. Якщо маєте хороші іномовні джерела з інших аспектів — діліться в коментарях. Тільки, будь ласка, уникайте поширення неперевіреної інформації (щодо символіки, наприклад).
