Епоха молодих вдів

Я б не хотіла, щоб в моєму житті був такий день. Ніколи. Навіть уявити не могла, що таке можливо.. хочеться кричати від безсилі..

Нестерпно бачити прощання сильних дорослих чоловіків з Офіцером, другом, батьком, чоловіком, сином. Ридання жінки на цвинтарі - безкінечному від прапорів! - крає на шмаття. І всі мовчки розходяться. А ти знаходиш ще знайомі імена і обличчя. І несеш каву з пирогом Яші і Тенгрі. Підходиш до Валі Ромашки і Фаната. Дивуєшся, як багатьох тут знаєш.

..Бувати у ДаВінчі - необхідність. Розповісти йому про все. запалити свічки. Прибрати зівʼяле.. І дивитися в його очі..

Але сьогодні.. Я здригнулася, коли неподалік від ДаВінчі почали копати могилу. Для такого ж молодого неймовірного красивого Чоловіка. Героя! І тут же, на відстані руки, сиділа і дивилася за процесом його дівчина.. Від цього хочеться вмерти. Я не хочу обіймати дівчат, ровесниць моєї доньки, які втрачають коханих. Це нестерпно. Це несправедливо. Я не хочу дивитися разом з красивою молодою жінкою за тим, як копають могилу її коханому.

.. Ідучи, Він сказав мені, що за дві годинки повернеться. І у нас будуть всі вихідні.. Не повернувся..

У 2014 році після однієї з перших розмов з жінкою загиблого на війні, я написала: у нас почалася епоха молодих вдів. Я сама не розуміла тоді, наскільки я права. І наскільки молодих!

..якби я могла продати душу дияволу заради того, щоб не було цих могил, не було цих смертей, щоб ці чоловіки були живі, я б це зробила..