Янголи Маріуполя

Вчора була в центрі, записувала інтервʼю, дуже болюче, потім вирішила протись містом, ноги самі занесли на Софіївську площу. А там зараз виставка - "Янголи Маріуполя". Прийшла і не могла звідти піти. З усіх боків на мене дивились хлопці, дівчата, дорослі чоловіки і жінки. Деякі зовсім діти, 1999, 2000, 2001 роки... У кожного своя історія, свій героїчний і ,водночас, трагічний шлях. Вдивіться в їхні очі...

Ось з легкою посмішкою дивиться на людей Ярослав Отрок, народився у лютому 2001 року, в одному з сіл Кіровоградської області, закінчив філософський факультет університету Шевченка. Добрий, товариськи, веселий. Сусіди, мабуть, говорили - "золота дитина". Побратими казали, що його честь і переконання були непохитними: виходячи з "Азовсталі" герой не зняв патріотичні шеврони. Загинув у наслідок теракту в Оленівці.

Ось Наталія Луговська, майже моя ровесниця, психологиня полку Азов, любила вʼязання та вишивати картини зі стразів та камінчиків - низивається діамантова вишивка. На початку війни стала волонтером, а коли загинув син, снайпер-розвідник, пішла служити в полк. Загтнула 3 травня від рашистської авіабомби.

Або брати Вишневі - Богдан і Мирослав. Народились на Віннничині, старший, Мирослав, після строкової служби, у 2019 році долучився до полку Азов. Загинув при обороні Маріуполя 12 березнч 2022. Молодший, Богдан, по заклику брата добровільно мобілізувався вже 26 лютого. Побратими розповідають, що був надзвичайно доброю, щирою і світлою людиною. Після загибелі брата, обіцяв помститися за нього. Загинув у серпні того ж 2022-го.

Трохи далі - чоловік та дружина Тараніни. Віталій приїхав в полк ще у 2014, був волонтером зі своєю майбутньою дружиною та мамою. З початком повномасштабного вторгнення захищав Маріуполь. В березні, важкопоранений, не кинув позиції, не відступив, зумів разом з побратимами підбити ворожий танк. Загинув 15 квітня від бомби, яку росіяни скинули на шпиталь заводу Азовсталь. Його дружина Алла служила в полку спочатку діловодом, а потім радіотелеграфістом. Загинула менше, ніж через місяць після чоловіка, 8 травня, теж від влучання бомби в один із бункерів Азовсталі.

Хотіла в кінці написати щось красиве, та подумала, що тут це недоречно. Коли я ходила тією площею, то дивлячись на портрети героів, уявляла їхнє життя, таким, яким би воно було без війни. Тихе, мирне, довге і щасливе життя разом з рідними, коханими та дітками...