Щодо турецько-російських переговорів

Турецько-російські відносини являють собою специфічний феномен у складній павутині сучасної міжнародної взаємодії.

Будучи членом євроатлантичної системи безпеки, Туреччина виступає як впливовий регіональний гравець і претендує на лідерство в так званій спільноті тюркських країн. Водночас Анкара, ухиляючись від запровадження західних санкцій проти рф, веде з москвою складну гру й продовжує діалог, виторговуючи максимальні вигоди для турецької економіки. Президент Туреччини Ердоган подекуди не гребує й засобами силового тиску, насамперед у тих питаннях, у яких турецько-російські відносини мають конфліктне забарвлення, як, приміром, у Сирії. 

Така позиція Туреччини змушує розглядати цю країну як окремого й автономного суб’єкта міжнародних відносин, здатного вступати в несиметричні ситуативні угоди, змови та коаліції. Відтак не варто розраховувати на те, що позиція Туреччини на міжнародній арені відображатиме пряму проекцію інтересів США і НАТО, або відповідатиме розрахункам Києва і москви як супротивників у тривалій російсько-українській війні. 

Переговори Ердогана з російським президентом путіним у Сочі, які відбулися 4 вересня, загалом підтвердили унікальний статус Туреччини як комунікатора та перспективного посередника між Заходом і росією. 

Варто зазначити, що візит Ердогана у супроводі його міністрів засвідчив один з вельми небагатьох ефективних каналів взаємодії путіна з зовнішнім світом поза межами переліку традиційних партнерів, який включає країни-учасниці  Євразійського економічного союзу, Співдружності незалежних держав, Китай, Іран, КНДР, диктаторські режими в Африці, Кубу та Нікарагуа. 

Наміри Ердогана 

Одна з головних цілей, яку переслідував  Ердоган, полягала у відновленні дії «зернового коридору», завдяки якому впродовж року – з 22 липня 2022 р. по 18 липня 2023 р. Україна експортувала понад 40 млн тонн збіжжя. 

Анкара розглядає відновлення чорноморської зернової угоди як запоруку перетворення Туреччини на постійного посередника в постачанні продовольства на ринки Європи, Азії та Африки. Натомість путін наполягає на скасуванні обмежень, накладених на російські торговельні компанії і профільний Россільгоспбанк. Такі вимоги розглядаються в москві як прецедент, що символізуватиме послаблення чи скасування західних санкцій у разі зменшення рівня інтенсивності бойових дій на українському фронті тощо. 

Наразі спроби Ердогана переконати путіна погодитися на певні компромісні пропозиції, включно з залученням до схеми посередницької торгівлі Катару і ОАЕ, зазнали невдачі. Однак і путін, віддавши наказ про бомбардування портової інфраструктури та зерносховищ в причорноморських областях України попри публічні погрози досі не наважувався на обстріл торговельних суден нейтральних країн, навіть якщо вони відвідують українські порти. 

Одним з додаткових аргументів Анкари, які Ердоган може використати у торзі з москвою, можуть бути гарантії безперешкодного транспортування російського газу до країн ЄС за допомогою газогону "Турецький потік", адже турецький уряд не полишає намірів створення газового хабу, який контролюватиме енергопостачання в межах Південного енергетичного коридору, який фігурує в перспективних планах ЄС з початку 2000-х рр. Побічно про наявність такого пункту в переговорах свідчить заява путіна, що турецьке керівництво має гарантувати ненанесення ударів ЗСУ по російських військових кораблях, які забезпечують захист газотранспортної інфраструктури в районі Чорного моря. 

Імовірно, Туреччина може застосувати й інший, крайній спосіб тиску на москву, обмеживши російський трафік через протоки Босфор і Дарданели. При цьому попередження Ердогана, що в разі враження російськими ракетами цивільних суден у басейні Чорного моря Туреччина надасть їм свій військовий супровід, навряд чи будуть реалізовані без активної підтримки з боку інших країн-членів НАТО. 

Позиція москви 

Заяви путіна на спільній з Ердоганом прес-конференції виглядали як суміш цинічної пропаганди та відвертих агресивних намірів. В мріях і на словах російського очільника, наступ ЗСУ на південному фронті не має успіху. Мріючи про виснаження українського наступу, москва не відмовляється від посередницьких послуг інших країн у врегулюванні конфлікту. Таких пропозицій путін вочевидь чекає від Туреччини, відносини з якою будуються на принципах добросусідства, партнерства і взаємної вигоди. 

На словах рф готова відновити зернову угоду, як тільки Захід піде на поступки, включно з усуненням обмежень на страхування, обслуговування російських суден, долучення профільних банків до системи  SWIFT тощо.  

російське керівництво продовжує загравати з низкою найбідніших країн Африки, обіцяючи їм постачання продовольства за пільговими цінами. російський уряд планує також збільшити постачання зерна до Туреччини з метою його подальшої переробки на місцевих підприємствах. 

Загалом підсумки переговорів між Ердоганом і путіним залишають гостре відчуття незавершеності. Сторонам вочевидь не вдалося досягти згоди щодо більшості питань, окрім хіба що деяких аспектів двосторонніх економічних відносин. 

російське керівництво сподівається, що Ердоган лобіюватиме перед США і ЄС питання про послаблення антиросійських санкцій. Натомість Ердоган має намір прозондувати позицію Заходу й насамперед США щодо ступеня політичної та військової підтримки України у війні та перспектив її врегулювання.