Росія втрачає Вірменію: наслідки для України

Вірменія та США проводять спільні військові навчання. Одна з ключових причин - росія не змогла (чи не схотіла) убезпечити Вірменію в умовах загострення конфлікту з Азербайджаном.

І це ще не межа. Поступово путін втрачає вплив на Кавказі. Азербайджан і Туреччина також прагнуть посилити свої зв'язки з демократичним світом, зокрема з ЄС, а не з росією.  

Про що це свідчить?

Про те, що навіть така проросійська маленька країна як Вірменія, яка на початку повномасштабного вторгнення приняла до себе 4 млн.+ "хАроших русскіх", які тікали з родіни-матушкі, тепер починає розуміти, яку катастрофічну помилку скоїла. 

В кращому випадку, це залежність від російських грошей на десятиліття, в гіршому - росія прийде "асвабаждать" російськомовних вірмен на вірменських землях через років 7-10, як сталося на Донбасі. Сценарій же у р"шиків ідентичний. Що з Грузією, що з Карабахом, що з Осетією, що з Україною... Вірменія - наступна? 

Путін запустив свої скривавлені руки в багато країн, в тому числі в Сербію, Косово, Ірак, африканські країни, які вагнерівці тривалий час використовували як дійну корову. Тепер немає Пригожина, то є шойгу і цілий клан МО р"шки, які просто перебрали на себе бандитизм і грабіжництво на африканському континенті. 

Країни, які сьогодні сидять на газово-нафтовій голці путіна рано чи пізно зрозуміють ту прірву, над якою вони опинилися і ледве тримаються на тонкій палиці. Якщо прозріння не прийде сьогодні, то завтра путін може постукати дулами танків і в їхні двері.

Схоже, Вірменія одна з перших після Казахстану країн, яка це усвідомила і потроху починає рухатися в зворотному від росії напрямку. 

Як це вплине на нас? Навряд чи ми отримаємо в обличчі прем'єра Вірменії Нікола Пашиняна потужного союзника, але, принаймні, від військово-ресурсної машини рф відколеться шмат який посилює її потугу. Відколеться союзник. 

Перемога гартується не лише зброєю і фронтом, а ще й на дипломатичному і політичному поприщі, так що ромова з прем'єром Вірменії на сьогоднішній день важлива. 

От тільки немає кому розмовляти. Замість того, щоб говорити з Пашиняном, Зеленський чомусь зустрічається з Вучичем, президентом Сербії який зобов'язаний путіну всім, зокрема самою своєю посадою. 

Фокусування уваги на тих, хто міркує і тих, хто прийняв рішенні піти з російських тенетів - має стати пріоритетом нашої дипломатичної роботи, а не переливання з пустого в порожнє з давніми союзниками путіна, зображаючи бурхливу міжнародну діяльність.