Про взаємозв'язок дітей і гумору

Черговий випуск гумористично-сатиричного онлайн-журналу «Перець 2.0»

Чи потрібні нам наші діти і чи потрібна нам демократія як право на мистецьке висвітлення проблем суспільства і на посміятись?

1. 30-40 років тому недільний ранок вихідного дня починався для школярика мультиками, "Будильник" в жанрі телевистави а пізніше лялькова "Скала Фрэглов" 

ввечері дитина дитина дивилась "Вечірню казку" і лягала спатки. Ці розваги з елементами навчання були винагородою за то що дітлахи на протязі тижня сумлінно вчились і слухалась батьків. Держава дбала про своїх дітей.

2. Якщо копнути глибше за часів так званого "совка" в державі видавались такі журнали "Крокодил" а на Україні "Перець" (зверніть увагу видавався з 1941 року тобто з початку війни)

На сторінках цих видань з гумором викривались пороки суспільства, як тоді казали "висміювались". Потім був кіножурнал "Фитиль" і цикл комедій Гайдая, і то було те ж саме карикатурне висміювання тільки в форматі кіно.

Що насьогодні?
Нічого.  

Тотальна клептоманія з конкурентним і вибірковим імітуванням правосуддя між ДБР і НАБУ. І таке враження що кіно- і телепродюсер отримав темник на заборону критики влади. Доречі, подібна ситуація замовчування війни була перші 8 років війни коли художнє кіно про війну вважай не знімали.

Отже, мультиків нема (школа вітчизняної мультиплікації "Київнаукфільму" повністю втрачена) тобто діти державі непотрібні. Соціально-політична сатира так і не перейшла з друкованого в піксельний формат і повністю перестала існувати (хіба що з'явився медійний аматорський різновид народної творчості "фотожаби", а гуморески Остапа Вишні замінили цинічні і матюкливі стендапери – ті самі діти кінця 90-х які вже не дивились мультиків), а відповідні кінокомедії почались і закінчились на серіалі "Слуга народа"