Повернення до звичного

Друзі та колеги, хочу сказати кілька слів стосовно поновлення звичного для нас, українців, зрадофільства (яке я на повному серйозі вважаю фундаментом нашої демократії. Одним з... у всякому разі).

Тепер воно - мабуть вперше з 24.02.2022 - відродилося і знайшло тему, що немов би одностайна підтримка Заходом українського спротиву "дала тріщину".

Я на цьому фронті не бачу жодної трагедії. Ні в США, ні в Європі. Всі ці прояви - природні, психологічні.

Справа в психології. Люди і у нас, і в інших країнах, звикають, що війна стає частиною звичайного повсякденного життя, і паралельно з війною, яка в перші 1,5 роки займала весь емоційний простір, починають згадувати довоєнні звички, дискусії тощо.

Додайте до цього початок нового політичного сезону в різних країнах після літніх відпусток.

Саме з урахуванням цих особливостей потрібно коригувати нашу спільну роботу з закордоном. Шукати нові слова, акценти, аргументи, приклади.

Політики, лідери думок за кордоном переважно розуміють, що це за війна, і що буде якщо...

Не треба також думати, що на Заході політики, дипломати, журналісти настільки професійні, що не роблять помилок і завжди ретельно розраховують свої слова і дії. Не завжди, повірте. І помилки роблять. Навіть чималеньки і драматичні, з наслідками. Як, наприклад, з впертою вірою, що буде працювати "цінова стеля" на російську морську нафту...

Отже, працюємо, робимо свою справу, готуємось до нових несподіванок та викликів. Але робимо це без істерик. Відступати нам все одно нема куди