ЧЕТВЕРТА СВІТОВА ВІЙНА...і УКРАЇНА

Передував кінець "доленосного ХХ-го", яке так влучно було обізвав "абсолютно моїм століттям" диявол у великому "The Devil’s Advocate".

Соціалістичний табір рухнув під тяжкістю своїх гріхів, і у наелектризованому повітрі відчувалося тягуче передчуття метамодерну. В ці часи, у забутому історією мексиканському штаті Чьяпас відбулося локальне повстання, яке виконало дві історичні функції: 1) розмежувала кінець епохи постмодерну і декларації "того, що після", 2) проголосило "всесвітній військовий стан", де головним агресором проти національних держав виступала глобалізація.

Головними вимогами Сапатистської Армії Національного Визволення, левову частку якої складали мексиканські корінні народи - індіанці, стали базові економічні і соціальні права, культурна і політична автономія відносно центральної влади Мексики.

Це повстання, як і подібні до нього в ті часи, за своєю примітивністю було приречене на придушення і забуття. Втім, історія запам'ятала рух сапатистів в харизматичному образі cубкоманданте Маркоса - "обличчя" руху інсургенції.

Хоч Маркос і намагався сховатися за традиційною індіанською чорною маскою, - пасамонтаньяс, мексиканська влада розкрила особистість субкоманданте - ним виявився автор чисельних філософських і культурологічних текстів, професор філософії Національного Автономного Університета Мексики, Рафаель Себастьян Віценте.

Субкоманданте намагався наділити типовий для свого часу парамілітарний "селянський бунт" вищими сенсами, які він виклав у збірці "Четверта світова війна", що стала своєрідним маніфестом ідеології сапатизму.

Маркос наголошував, - повстання сапатистів є прологом до всесвітнього спротиву глобалізації, війни модерного національного минулого проти інтернаціонального корпоративного майбутнього, війни проти "розвинутого соціалізму" сучасності, де прагнення об'єднати людство наводить лише до більшого розділення.

Акценти були розставлені, історія це запам'ятала. А що ж до України?

Україна у Великій війні - розпечена сталь на ковадлі історії, по якій із шаленою силою б'ють сили різної якості, якісь - із намаганням зламати, якісь - змінити і допомогти.

Наше небо ще не знає гімнів цієї війни. Наша земля палає, і очікує на рятівний дощ сенсів, які зможуть надати новий вектор національній еліті.

Забита неохайними татуюваннями, чорна рука сучасності пропонує нам декілька шляхів. В одному з них, майбутня Україна стане одним з проявів (а може - і гравців) глобалізації, безумовним другом "відкритого суспільства", який відчує на собі всю вагу психологічних політичних травм, якими нині хворіє частина Заходу.

На цьому шляху на нас очікує національне знеособлення, уніфікація і навернення на "сірих мишей метамодерну".

Шлях національного спротиву - туга за традиціоналістським модернізмом епохи Донцова-Липинського, затята спроба перемогти сучасний світ, принаймні відкласти переможний марш його небінарних легіонів із присмаком корпоративної наради. Це - другий шлях, і на ньому ми вже приречені на героїчну смерть.

І забуття.

Який шлях обере Україна у Четвертій Світовій Війні?

Загальнонаціональна надзадача, з якою стикнеться Україна після перемоги на полі бою, полягатиме у пошуку і реалізації нової цивілізаційної мети, адаптації теоретичних конструктів у життєстверджуючу і динамічну ідею, здатну на повторну консолідацію сил вже такого неоднорідного суспільства.

Трансформація національного характеру, відповідних йому традицій і вірувань, притаманних рис і культурної спадщини, у самодостатню політичну форму, здатну безперешкодно існувати у загальносвітовому, агресивному до національних проектів середовищі - цей неймовірно складний проект може бути вдалим тільки за умови безпрецедентного симбіозу двох антонімічних понять - культурного націоналізму і прийняття глобалізації, як фактору інтеграції у сучасність.

Концепція Східного Фронтиру Європи, яка наріжним каменем слідувала за українським народом впродовж століть його метаморфоз, нарешті дійшла до мети своєї реалізації.

Україна, перебуваючи у перманентному територіальному і цивілізаційному "пограниччі", має шанс на динамічну розбудову "нації на марші" - загальносвітової платформи по народженню сенсів, головним гравцем ринку ідей, сміливих політичних експериментів, філософських і культурних досліджень, вільних від "партійної" цензури лівих сил.

"Острів свободи" в океані світового контролю - такою буде "українська мрія", як реінкарнація принципів, на яких базувалося створення величного проекту Сполучених Штатів.

Український інтелектуал, в якому поєднується досвід ветерана бойових дій і динамічного мислителя, Богуна і Сковороди - буде стояти в авангарді світової перебудови. В його очах, в атмосфері перманентних екстремальних станів, він зможе продукувати найцінніший продукт для всіх політичних концепцій Землі - світогляд.

Стара Європа вже не здатна переварити нестримну енергетику Фронтиру, але нестямно потребує життєстверджуючого сенсу, який з нього надходить.

"Невидима рука" глобалізації не зможе адаптувати і спростити об'єкт фіксованої світової уваги, тому що сама буде користуватися ним, як способом підживити необхідність у самій собі.

Гарячий вітер, який розносить попіл випалених степів Гуляй-Поля, чомусь все більше нагадує оливкові рівнини давньої Аттики.

І коли Україні буде належати вступити в битви Четвертої Світової, вона залишить меч у піхвах. І візьме перо з чорнилами.

Йоганн-Готфрід Гердер, визначний німецький філософ кінця 18-го століття, після подорожі Україною написав:

"...Україна стане колись новою Грецією: прекрасне небо цього народу, весела вдача, музичний хист, родюча земля та ін., колись прокинуться: так із багатьох диких народів, якими також були колись греки, постане культурна нація і її межі простягнуться до Чорного моря, а звідти на весь світ..."