Закрийте очі

І не відкривайте хоча б 5 хвилин. І уявіть собі, що руки не діють, бо їх немає. І спробуйте так проіснувати буквально пʼять хвилин.

Нічого не пишіть в коментарях щодо висновків.

Саме в такому стані зараз Андрій Смоленський, який служив 47 бригаді і був поранений через вибух снаряду. В нього немає рук і втрачений зір. Через це багато хто відмовився ставити протези, бо щоб навчити його користуватись протезами - потрібні очі.

Окрім того щодня його мучать фантомні болі.

Ми будемо шукати будь-які можливості, аби потрапити в одну військову лікарню в США (Валтер Рід). Нам кажуть, що це неможливо, але я не вірю. Надію треба втрачати тільки якщо вже не дихаєш.

Андрій дуже крутий і сильний.

Справжній і живий. Ось крайній діалог з ним:

- А ви аудіокниги слухаєте?

- Так. А що?

- Та просто коли їжджу на фронт, то по півтори книги так читаю.

- Ну то я повернусь з Івано-Франківська і будемо разом їздити.

У Франківськ він їде на наступну операцію.

Чи ви молитесь, чи ви просто заплющеними очима бажаєте йому здоровʼя і сил, чи просто плачете від болю і смієтесь, бо щасливі - зробіть це сьогодні на честь Андрія.

Я б здався, як би втратив зір.

А він бореться. Сміється. І каже, що йому ніхто нічого не винен, бо він пішов на війну заради себе.

А я думаю, що винен.

Зробити все, аби хоч трішки полегшити його життя.

Дякую Anastasiia Bereza, що познайомила нас.

Відчув себе плаксою поруч із цим воїном.

Надихнувся бути таким же.