Про природничі науки – неприродничникам

Ми всі вчили в школі природничі науки, і багато часу на це витратили. Але ж знаємо, як у школі вчаться (якщо це не ваш майбутній фах), та ще й часто-густо нецікаво викладають.

У цьому сенсі «Коротка історія науки» медика Вільяма Байнума, що її переклав та видав «Наш Формат» у 2023 р., це своєрідний компенсатор для тих, у кого в школі, як-то нині кажуть, не зайшло.  

Досягнення людства в цій книзі викладено просто й цікаво. Аби не бути голослівним наведу бодай кілька прикладів:

• Вавілоняни взяли й вирішили, що в хвилині 60 секунд, в колі 360 градусів, а в тижні 7 днів. Цілком волюнтаристське рішення!
• Китайці думали про взаємодію елементів природи і саме вони придумали гру «Камінь, ножиці, папір».
• Цифри, які ми називаємо арабськими, насправді прийшли до нас через Близький Схід із Індії.
• У ІІІ сторіччі нашої ери Ератосфен вважає, що Земля кругла і обчислив довжину екватора.
• Медик Гіппократ жив на невеличкому острові Кос біля Туреччини – просто неймовірно, як його твори взагалі збереглися.
• З часів ревних католиків Галілея чи Декарта (а Декарт можливо ще й шпигував на користь католиків під час Тридцятирічної війни) «деякі фізики й космологи мають релігійні переконання, тоді як інші – ні. Так і має бути. Найкраща наука можлива лише в атмосфері толерантності» (с. 265).
• Вислів «усунути жучків» стосується комп’ютерів Другої світової війни і має пряме значення –   усунути комах та жучків, що потрапляли в величезні машини тих часів.

І це лише дещиця з цікавинок.

 В американських коледжах та університетах, де діє система liberal arts, майбутньому історику чи навіть філологу обов’язково прослухати якийсь предмет з природничих наук і навпаки. Уявляєте, як би це зустріли наші студенти гуманітарії. А насправді це розширення Вашого світогляду (можливо у мені ще ностальгія за рідною і легендарною 145 фізмат школою – нині Київський природничий ліцей № 145).   

Як паліатив, у деяких інших університетських моделях існує оглядовий курс  «Science» (Природничі науки). Коли ми відновлювали Києво-Могилянську академію у 1991 р., то думали про такий обов’язковий курс для всіх спеціальностей. Але такий курс мав би неодмінно бути цікавим, бо інакше будь-який обов'язковий курс перетворюється на науку «з-під палки». Тож зрештою не запровадили.

Але якщо колись повернуться до цієї ідеї, то «Коротка історія науки» Байнума стала б одним з корисних джерел до цього курсу. Та нам не треба чекати – можемо просто розгорнути Байнума і почати читати захопливу історію стосунків людини і природничих наук.

А для когось із школярів  ця книга може стати поштовхом до вивчення природничих наук на шляху до майбутньої Нобелівської премії.  

Олексій Гарань, професор порівняльної політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. І.Кучеріва