Дмитро Коцюбайло, друг Да Вінчі: 27 років життя, 9 років війни
Сьогодні перший день народження, коли ми його не вітаємо, а згадуємо.
27 років життя, 9 років війни.
З першого дня утворення "Правого сектору" на Майдані у листопаді 2013-го він призвав себе на війну за Україну.
Він був єдиний, хто воював на фронті 9 років безперервно.
Він створив єдиний добровольчий неофіційний загін, у якого була своя гармата, міномет, ракетні комплекси, усі види гранатометів.
Йому багато разів намагались аборонити воювати, намагались забрати зброю - але співробітники СБУ які приходили з обушками та бачили його роботу, потім тиснули йому руки та привозили своїх дітей для знайомства яким має бути справжній патріот.
Він стріляв попри усі заборони, щоб окупанти ніде не могли задавити наші позиції вогнем.
Його знали та про нього постійно загдували вороги, хоча в жодному бойовому донесенні він не згадувався.
Він не отримував від держави до моменту зарахування на службу у 22-му ні копійки - його боротьбу утримував український народ, люди, які знайомились з ним і вірили його слову та погляду.
Він прийшов на війну добровольцем, не мав ніякої військової освіти, але навчився та досконало оволодів багатьма військовими спецільностями - піхотинець, навідник, командир розрахунку, на кулеметі, АГС, мінометах, СПГ, ПТРК, гаубицях, танку.
Його перший запис у військовому квитку - командир механізованого батальона ЗСУ.
Його авторитет у 27 років був таким, що він єдиний командир, який казав генералам в обличчя, що він думає про бездарне плануванняв обличчя про помилки та некомптентність, влаштовував скандали, і ніхто не міг його за це покарати, бо він досконало розбирався у військовій справі.
Він мріяв про свій будинок, про свою родину, але його кохання теж було ли ше на війні - він довірив своїй коханій Аліні медичну частину батальйону.
27 років - а так багато "перший", "єдиний", "найбільше"...
Дмитро Коцюбайло, друг Да Вінчі. Один з тих, хто змінює час та світ, один з творців української свободи та української нації.
Друже, ти і зараз наш командир.
І задихаючись згадаю, братів, що назавжди пішли.
Полеглих воїнів гряда, надгробних каменів алея,
Та в пам'яті моїй жива облич нетлінних галерея.
Зв'язок закличе командира враз,
Мовчання - відповідь ефіра,
Його зоря обірвалась -
Душа вознеслась в небо командира.
...
Вони пішли, вони пішли у інші простори у вічність,
І за орбітами землі перетікають у незмінність,
Вони знаходять спокій свій, поснувши в зобі птаха Раю
І все ж із болем і в журбі я ці обличчя пам'ятаю..."
Текст (у перекладі) з https://youtube.com/clip/UgkxjFPTqbuWLPPvJ-Jyt_ffpIl37LtRAZXR пісні чеченського поета-воїна Тимура Муцураєва "Они ушли".
Сказане Бутусовим про Дмитра викликає і захоплення, і біль, і печаль, і гордість.
те що найвідоміший доброволець має call sign Да Вінчі це теж символ
Леонардо Да Вінчі знав таємниці гармонії світу і любив купувати птахів у клітках, і випускати їх звідти на волю
Символічно ...
До Вашого відома символізм має також більше конкретний прояв:
вулиця та зупинка в Харкові мала назву «Державинська». Скоріше за все вулиця мала таку назву на честь Державіна Гаврила, намісника та поета рос. імперії, що тепер повний дізлайк.
Вулицю перейменували на честь командира батальойну «Вовки да Вінчі». лайк
Про добровольчий неофіційний загін з ракетними комплексами дуже цікаво - так можна робити?
До оборонних підприємств приходять силовики - і паралізують їх роботу! А до "неофіційного загону" з власними ракетними комплексами приходить СБУ, дивится, жме руку - і уходить!
А чого він тільки "мріяв про свій будинок" - а що зараз Аліна ********* в його родини намагається відсудити?
"він довірив своїй коханій Аліні медичну частину батальйону" - а вона з телеефірів не вилазила свю дорогу! Бійців хоч було кому лікувати в цей час?
Сумнівів немає - хлопець був героїчний! Але якась завелика міфологія збудована навколо його імені