Яким хочуть бачити контрнаступ ЗСУ генерали НАТО?

Немає наразі для України важливішого питання, ніж як звільнити захоплені росіянами території - міста, села, селища, громади, поля та промислові активи. В цьому питанні потрібно звернути увагу на тактику - ту, яку мають наші Збройні Сили, та ту, про яку говорить світова військово-тактична аналітика, що базується на військових операціях останніх 30+ років, котрі використовували приблизно те саме озброєння, що його нині має українська армія.

В чому ключова пропозиція генералів з армій НАТО? В межах їхніх тактичних міркувань, далекобійна артилерія та ракети - це не самостійний метод контрнаступу, а підтримка для просування сухопутних військ. Покривати ворожі позиції вогнем з установок М777 та Himars, ракетами Patriot та ATACMS має сенс лише тоді, коли це відкриває шляхи для наступу піхоти, котра би змогла зайняти нові позиції, позаду підійшли б резерви, а також просунулася би артилерія. Без наказу для піхоти про наступ, використання артилерії проти досить чисельної російської армії - це винищення живої сили супротивника, однака без розширення географічного контролю над певною територією.

Ми бачили, як виглядає ландшафт, наприклад, біля Авдіївки. Дійсно, дуже важко наважитися віддати наказ українськими сухопутним військам про наступ просто полем, адже вдень ворог помітить силуети солдат та відкриє вогонь, а вночі зможе скористатися спеціальним обладнанням, щоб зафіксувати ці рухи. Щоб не понести додаткові втрати, такий наступ не відбувається. Це теж абсолютно зрозуміло - на передку знаходяться найбільш боєздатні, треновані бригади, замінити котрі в разі чисельних втрат буде важко. Генерал Валерій Залужний відомий тим, що він максимально береже особовий склад і, мабуть, він не той тактичний планувальник, хто віддасть наказ про наступ просто полем, назустріч ворожим позиціям.

Відповідно, тактичні аналітики НАТО не до кінця розуміють, в чому ж тоді план українського контрнаступу, якщо йдеться просто про обмін обстрілами з ворожою армією без географічного просування. Навіть якщо знищувати 1,000 російських солдат щоденно і якщо уявити, що їх, скажімо, 400,000 - це ще 400 днів війни. Забагато, коли багато хто хотів бачити Перемогу українських військ ще влітку цього року. При тому що росіяни здатні нарощувати концентрацію особового складу у фронтових зонах, мобілізуючи зрештою безробітних, в'язнів, арештантів та неповнолітніх.

Що варто пояснити тактичним планувальникам НАТО - це сутність українського плану контрнаступу в умовах пріоритетності збереження особового складу, пріоритетності збереження життів українських солдат та офіцерів. Вже були приклади на попередніх стадіях війни, коли наша армія намагалася швидко рухатися вперед зеленими зонами та потрапляла у засідки, адже не мала достатньої кількості надійних розвідувальних даних. Такий наступ себе не виправдав. Що потрібно нашим Збройним Силам - це можливість сформувати на всіх ключових позиціях багаторівневу систему вогневого тиску на супротивника.

Наприклад. Перша лінія - протитанкове озброєння (Javelin, NLAW), міномети. Мобільна ланка, здатна вразити найближчу лінію оборони росіян. Далі за цією першою лінією - друга лінія: 120-мм артилерія та техніка, здатна в разі потреби швидко просунутися вперед, активно взаємодіючи з піхотою. За цим - третя лінія: 155-мм артилерія, котра вже таргетуватиме потенційні поповнення російських позицій, яке почне рухатися, щойно почнеться вогонь по їхнім передовим позиціям. Четверта лінія: далекобійна артилерія на кшталт Himars та ATACMS, здатна вражати більші групи російських солдат та техніки в зоні, котру планується звільнити та над якою планується встановити стійкий контроль. А в разі наявності додаткових сил авіації - тих самих F-16, на які ми так чекаємо - вони здатні будуть ще глибше зайти у тил ворога й зупинити будь-які можливості росіян посилити втрачені позиції. Ось така багаторівнева система вогневого тиску здатна створити можливості для українських сухопутних військ для контрнаступу та для географічного просування вперед. За умови постійного поповнення боєприпасів та резервного підкріплення, звісно. Тактика вогневого пекла, для якого потрібно мати ресурси та зброю.

Якщо до цього ще додати спеціальні операції, котрі би неочікувано заходили ворогу в тил та знищували його найбільш цінні зразки техніки та найбільш треновані військові кадри - український контрнаступ міг би бути успішнішим та більш зрозумілим для генералів армій НАТО, котрі надають свої поважні рекомендації щодо програм військової допомоги та військових постачань для потреб Збройних Сил України. Саме відсутність географічного просування турбує міжнародних партнерів - і вони хочуть бачити план, як це просування буде відбуватися. Втім, ще раз скажу - бажання українських генералів максимально зберегти нашу армію від втрат є пріоритетом. Ніхто не захоче служити в армії, котрій дають накази про наступ будь-якою ціною.

Дуже добре, що українські генерали на чолі з Валерієм Залужним не страждають на недооцінку важливості тренувань. Зрозуміло, що будь-які злагоджені дії в бою повинні мати за собою години відпрацьованих сценаріїв на полігоні. Попри кваліфікацію та досвід українських офіцерів та офіцерок, попри їхню здатність комунікувати між собою та приймати швидкі й ефективні рішення, завжди краще мати домашні заготовки про те, як просуватися вперед - як у зеленій зоні, так і в міській. В цій справі механізовані бригади мають продуктивно взаємодіяти з теробороною, авіацією та далекобійною артилерією. Поки що ми бачимо, що цілі ділянки фронту віддають одній конкретній бригаді - з тої причини, що вона боєздатна та добре злагоджена, має централізоване командування. Тут є над чим працювати.

В жодному разі не потрібно втрачати віру в успіх українського контрнаступу, попри великий політичний запит на більш швидку Перемогу у війні, котрий тисне як на Збройні Сили, так і на ціле українське суспільство. Збільшення вогневої міці та злагодженості бригад на передовій реально здатне створити передумови для розширення географічної зони контролю українських військ. Коли ж дійде справа до звільнення великих населених пунктів - це надасть додатковий емоційний імпульс нашим бійцям та деморалізує супротивника. Велике сподівання на те, що міжнародні партнери зрозуміють нас та наші плани. Головне, щоб була воля до Перемоги - вона є і не згасає.