Атака нелегалів: відновлення білого ринку гемблінгу під загрозою
Історія легального ринку азартних ігор в Україні нагадує постійну боротьбу державницької позиції, за підтримки логіки та здорового глузду із корупційними приватними інтересами, на службі в яких працюють міфотворці-маніпулятори та різного роду «моралісти», які за кошти представників тіньового ринку засмічують інформаційне поле усіляким непотребом.
Якщо не згадувати про повні загальної анархічності в законодавстві і не лише там першу половину 90-их років минулого сторіччя, то відлік терміну початка державної регуляції гемблінгу можна почати із ухваленого в 1996 році Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», що регламентував діяльність компаній-організаторів грального ринку за допомогою інструментів патентного регулювання.
Тоді, в 1996-ому році, робота гральних закладів, визначена в закону, обмежувалася виключно визначенням казино, лотереями, гральними автоматами, кегельбанами та більярдом. Довгі шість років держава жодним чином не втручалась в цю підприємницьку діяльність і гральний бізнес жив, переважно за звичайними для того часу нормами господарського права і… працював, переважно, в легальному правовому полі, бо плата за патент була достатньо низька і ухилятися від неї не мало сенсу. Нагадаю, що вартість патенту тоді становила (залежно від виду діяльності по організації ігор) від 300 до 8 000 екю (віртуальна європейська валюта, попередник євро).
Нарешті в 2002 році, Президенту України Леоніду Кучмі спадає на думку зайнятися врегулюванням грального бізнесу, зокрема лотерейної діяльності, і… з’являється його Указ №813/0002 «Про деякі заходи щодо регулювання лотерейної діяльності», яким фактично націоналізується ринок проведення лотерей, а Кабміну доручається підготувати законопроект про регулювання грального бізнесу. Але Кабмін так і не розробив, всупереч Указу Президента, закон про ринок азартних ігор, проте приватні компанії отримали можливість стати державними лотереями. І ось з цього моменту ринку азартних ігор стає непереливки, бо саме відтоді лотерейний бізнес отримав унікальний статус, що вже третє десятиріччя поспіль суттєвим чином впливає на формування ну дуже своєрідної ситуації в сфері організації азартних ігор.
Оскільки КМУ закон не підготував, а лише вивів лотерей з-під загальних норм патентного законодавства, то цим самим уряд в далекому 2002 році створив ситуацію, яка сприяла і сприяє до цього часу формуванню неконкурентного середовища у гемблінговій сфері, де паралельно існують дві моделі роботи: азартних ігор під видом лотерей і традиційного ринку азартних ігор. Апофеозу ця модель досягла в період законодавчої заборони грального бізнесу в 2009 році, коли легально було неможливо займатися організацією азартних ігор, але під виглядом лотерей – можна, оскільки до них заборона не застосовувалась! Проте водночас із лотереями, які, принаймні за зовнішніми ознаками були легальні, в період з 2009 по 2020 рік, сформувавсь і повністю нелегальний ринок гемблінгу, який з розвитком Інтернету ще й у всесвітню мережу вийшов і вкоренився там.
З другої половини 2020 року, коли за ініціативи Президента України Володимира Зеленського почалось відновлення легального грального ринку, нелегалів дещо вдалось вгамувати, а легальні компанії почали активно розвиватися та витісняти тінь. Проте… війна цей процес загальмувала, а далі активізувалось сильне лоббі тіньовиків, яке впливає навіть на роботу парламенту і реформа почала фактично зворотній процес. Принаймні так ситуація виглядає, коли подивитись на співвідношення кількості легальних та нелегальних закладів в онлайні (в офлайні ситуація дещо інша, але й там все досить критично). На жаль, мушу констатувати, що зараз в Україні діє понад 1200 нелегальних сайтів, їх ніхто не хоче знаходити, закривати, обмежувати роботу. А от легальні сайти, яких зараз лише 14, легше знаходити, бо на них вказано всі реквізити компаній: юридичні адреси, П.І.Б. директорів, контактні телефони тощо. І за цими адресами ми періодично бачимо «маскі-шоу», влаштовані правоохоронцями. Що також не сприяє розвитку легального бізнесу.
До 2020 року обсяги річного обороту тіньового ринку гемблінгу оцінювались в 60-100 млрд грн. Враховуючи те, що за три роки з початку реформи, легальні організатори азартних ігор вже сплатили до держбюджету 4,3 млрд грн у вигляді плати за ліцензії і зараз, як я вже згадував, онлайн працює лише 14 білих представників онлайн-гемблінгу, а 1200 – залишаються в тіні, то над переведенням фінансових потоків з тіні у світ ще працювати й працювати. Але якщо державна політика щодо білого ринку не зміниться, «маскі-шоу» не припиняться, а нелегалів так само «не помічатимуть», то ринок зробить два кроки назад і повернеться навіть не в довоєнні часи, а часи повного панування тіні. І ті мільярди гривень, що зараз отримає держава від гемблінгу – знов опиняться в кишенях нелегалів. Запобігти цьому не складно, але чи є на то політична воля?
