Давайте чесно про кваліфікацію психологів

Півтора роки з початку повномасштабного вторгнення розділили життя кожного українця на до та після. Базові відчуття безпеки, відносної стабільності – втрачені.

На сьогодні кількість офіційно зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб в країні досягає 4,9 млн, внаслідок війни загинули 510 дітей, 1141 дитину поранено. Кількість загиблих і поранених військових із зрозумілих причин не розголошується, але майже кожна українська родина зіштовхнулася з переживанням втрати або постійною тривогою за близьких, які захищають нашу країну.

Через сигнали повітряної тривоги в день і вночі – емоційне виснаження, тривожні симптоми, постійна втома – стали буденними для кожного українця. Війна внесла багато корективів в наше життя та створила нові випробування. Загалом за різними підрахунками близько 15 млн людей в Україні після війни потребуватимуть психологічної підтримки.

Тому в нашому суспільстві тема психічного здоров’я вкрай актуальна. І про це потрібно не тількі відверто говорити, але шукати варіанти вирішення.

Проте остання війна, яка за масштабом могла б зрівнятись з нинішньою, закінчилась понад 78 років тому, тож світової практики, світового досвіду просто немає. Адже ми говоримо не просто про психологічне здоров’я, ми говоримо про травми війни.

Яка ситуація зараз в Україні?

Напрацьовано багато різних методичних рекомендацій, дорожніх карт щодо підтримки психологічного стану як військових так і цивільних, відновлення після важких психологічних травм та багато інших матеріалів, які, на жаль, не є документами які б регламентували роботу психологів. В жодних документах та рекомендаціях не має рекомендацій та вимог до навчання та практичних навичок фахівців з психічного здоров’я.

Наразі в Україні підготовкою психологів займаються практично всі ЗВО за освітньою програмою 053 "Психологія", та по закінченню випускники мають загальні компетентності в психології та отримують лише теоретичні знання і зовсім не отримують практичних навичок, їх не навчають доказовим методам психотерапії, в них немає клінічної практики, вони не підготовлені роботі з бойовою травмою, тривожними розладами та ПТСР, але можуть працювати (за інформацією деяких ЗВО) викладачами закладів вищої освіти, співробітниками науково-дослідних установ, психотерапевтами, психологами в бізнес-сфері, в медичних та освітніх установах. І на практиці саме так і відбувається: психологи самі собі обирають напрямок роботи в якому хочуть працювати, "довчають" себе у "диво фахівців" за неліцензованими програмами та працюють ФОПами.

Буває і гірше – це "психологи", які навіть не отримали вищу освіту за програмою 053 "Психологія", а лише закінчили одно-двох-тримісячні курси і отримали якийсь папірці. Таких "чудо-курсів" зараз, на жаль, дуже багато. І це ще одна проблема.

Психологи в нашій країні є нерегульованою спеціальністю і мають право практикувати на власний розсуд в різноманітних методах, що часто є причиною виникнення проблем і погіршення психологічного стану людей, яким вони надають допомогу. Дані випадки не поодинокі, проте це ніяк не регулюється та не контролюється.

В країні є психологи, діяльність яких є регульованою – це медичні психологи (лікарі-психологи). Ці фахівці мають сильну клінічну перевагу, але важко зрозуміти хто вони – лікарі чи психологи, бо ставити діагноз і призначати ліки вони не мають права. Хоча в їхній програмі 75% медицини і 25% психології, по факту вони теоретично знають як зробити кесарів розтин і заміну кульшового суглобу, але не знають теорій психологічного консультування. Таких фахівців в світі не існує, це був невдалий експеримент, який мав би вже закритися.

У нас триває безпрецедентна війна. Але і в нашій країні досі немає єдиного підходу до надання психологічної допомоги, як немає і реєстру постраждалих від дій "недопсихологів". Держава платить кошти за психологічну допомогу, але, на жаль, якість наданих послуг не контролюється.

Тож, говорячи про проблему та дорожню карту, про доступність до психологічної допомоги, ми маємо говорити про якість спеціалістів та їхню чітку спеціалізацію. Коли ми говоримо про лікарів, то чітко розуміємо що лікар-дерматолог не може оперувати, судинний хірург не може зробити нейрохірургічну операцію, чому ж у випадку з психологами ми їх не диференціюємо?

Як психологи закладів освіти можуть працювати з ПТСР?

В цивілізованому світі такі психологи мають пройти 2-річну клінічну практику під супервізією і лише після успішного завершення отримують право на незалежну практику.

В психології, як і в хірургії, коли не знаєш як оперувати апендицит, краще туди не лізти, тож так само з психікою, якщо не маєш клінічної практики не лізь туди, бо головне правило - не нашкодити!

Тема психологічного здоров’я є головною темою, якою займається перша Леді, що додає цій проблемі особливої уваги. І це надзвичайно важливо зараз. Говорити про це і створювати якісну мережу надання психологічної допомоги.

Тож задля якісної роботи та надання психологічної допомоги нам необхідно впорядкувати освітні стандарти, стандарти надання психологічної допомоги та встановити кваліфікаційні вимоги до фахівців. Це робота, яку необхідно провести, щоб кожен українець, який потребує такої допомоги – отримав якісні послуги.

І при зверненні за допомогою до психолога, допоки це впорядкування йде – звертайте увагу на кваліфікацію фахівця, та на відповідність його кваліфікації до ваших потреб.