Віра у виліковність

Авраам Лінкольн казав: "Віра - це ліки, які можуть вилікувати будь-яку хворобу."

Якщо порівнювати українське суспільство, Україну в цілому, з людським організмом, то зараз він переживає далеко не найкращі свої часи. Зовнішня травма – збройна російська агресія, кривава війна, яку ворог абсолютно безпідставно розпочав проти України – це забої, струси та важкі переломи. А ще є внутрішні хвороби, які не дають сконцентрувати сили нашого спільного українського організму на Перемозі.

Чому саме така аналогія? Все просто – будь-яке суспільство – це величезний єдиний організм, який живе за загальними біологічними законами, хіба що трохи зміненими мораллю та свідомістю. Тому ставлячи собі та іншим запитання «чому ми досі не перемогли?», набагато простіше зрозуміти самому, маючи певний життєвий досвід різноманітних хвороб чи травм.

Він, наш організм, бореться. Нажаль, травми виявилися занадто пролонговані у терміні впливу травмуючого фактору – війни. Тільки загоїться один забій чи перелом – ворог завдає наступного, виснажуючи організм. Організму б відлежатися, відіспатися, відпочити та підлікувати травми. Але ж він мусить працювати! Ніхто не випише Україні лікарняний! Не працюєш – не їси, немає грошей на лікування, житло… Помер…

А тут ще й застарілі хронічні внутрішні хвороби! Все відтягували лікування, сподівалися, що саме «розсмокчеться». Не розсмокталося. А стало лише набагато сильніше «смоктати» наші сили та життєві ресурси. Величезний солітер сидить у наших нутрощах, від голови до дупи.

Лікарі, безумовно, допомагають. Лікування тримає нас на поверхні і не дає скотитися у прірву мороку. Але й тут не все гаразд. З самого початку, коли лікарня була майже порожня, ми мали окрему палату, необхідні ресурси та увагу практично усієї лікарні. Зараз ми вже у палаті загальній. Окрім нас є інші пацієнти, а кількість лікарів не збільшилася. Запас ліків то ще є, але колектив лікарні тепер вагається «давати одному все і одразу». А як ще хтось захворіє?

Зараз для нашого організму головне – це Віра! І не у вигляді написів на білбордах! Агітація та пропаганда це, безумовно, необхідні речі, якщо вони не йдуть до кишені окремо взятого політика чи партії, а працюють на державний загал, на усі клітинки нашого величезного організму. Але Віра повинна бути не на папері чи вітрині, а всередині кожного з нас. У нашій душі.

Віра - це духовна сила, яка допомагає людині долати труднощі та досягати своїх цілей. У контексті війни Віра відіграє надважливу роль у перемозі над ворогом.

По-перше, Віра дає людям надію і віру в перемогу. Коли люди вірять у те, що вони можуть перемогти, вони більш мотивовані та рішучі у своїх діях. Надія і Віра можуть допомогти людям подолати страх і відчай, які виникають в суспільстві в умовах війни.

По-друге, Віра може об'єднати людей і створити відчуття спільності. Коли люди поділяють спільні цінності та Віру, вони більш схильні до співпраці та взаємодопомоги. А саме в умовах війни, коли люди повинні працювати разом, щоб захистити себе і свою країну, це вкрай важливо!

По-третє, Віра може дати людям сили і мужність для боротьби з ворогом. Коли люди вірять у те, що вони роблять, вони більш схильні до самопожертви та героїзму. Віра може допомогти Захисникам подолати біль і труднощі, пов'язані з війною.

Віра потрібна! Кому вірити? Лікарям? Зрозуміло, що так, бо без цього лікування не буде! Та головне – вірити у свої власні сили. А головною силою нашого українського організму зараз є наші Захисники. Саме на наших оборонців, героїв-Захисників, зараз потрібно працювати всьому організму, без виключення. Тоді ми переможемо і видужаємо.

А селітера краще було б вже зараз вирвати з організму. У будь який спосіб. Хоч через голову, хоч через зворотну сторону!