Чи здатна захистити світову демократію країна з авторитарними ознаками

Останнім часом усіх нас бентежить можливе зменшення підтримки з боку Заходу. В першу чергу – військової та фінансової. Політична підтримка – усі ці потужні меседжі від світових політиків – річ, звичайно, важлива, втім нею не вразити рашистський танк і не збити «шахід». Тому зброя для нас стоїть на першому місці. Бо саме Україна знаходиться на вістрі боротьби з уособленням вселенського зла – росією, з її диктаторським режимом. Саме ми захищаємо головну цінність заходу – демократію. Втім, чи не пов’язані ризики зменшення такої підтримки з тими тенденціями, які ми спостерігаємо у внутрішній політиці - з тиском на свободу слова, політичними розборками, авторитарними трендами, утисками місцевого самоврядування? Захід хоче давати зброю на захист демократії, а дехто з сьогоднішніх можновладців ніби навмисно торує авторитарний шлях. 

20 листопада Президент Володимир Зеленський в своєму інтерв'ю британській The Sun заявив про неприпустимість політичних амбіцій у військового керівництва держави. За цим широким визначенням цілком зрозуміло, про кого йде мова. Так, про Валерія Залужного – особи, яка користується величезною підтримкою не лише у військових, але й в українському суспільстві в цілому. 

Підтвердженням цього факту є і стаття в The Economist від 28 листопада, в якій йдеться не стільки про падіння рейтингів Зеленського, скільки про «тріщини» всередині країни, зокрема ті, що утворилися між Банковою та військовим керівництвом. І тут вже гучно лунає прізвище Залужного. Стосунки між ним та Зеленським видання взагалі називає «жахливими». 

Що ж насправді відбувається? А відбувається, судячи з усього те, що Президент намагається закріпити за собою політичну сферу державної влади на багато років вперед, або, якщо хочете, окреслити довгострокові червоні лінії для конкурентів. Мовляв, політична арена – не для військових. Ваше місце – поле бою, а політикою ми займатимемось самі. Під час війни, мабуть, так і має бути. Але, якщо зіставити цей меседж Зеленського з тим, що відбувається в українському політикумі, то можна дійти тривожного висновку – ми дрейфуємо в бік авторитаризму.

Насправді, авторитарні симптоми почали спостерігатися у Зеленського набагато раніше. Ще у 2021 році, коли на них звернули увагу європейські ЗМІ, наприклад, EUObserver. У своїй статті «Україна – авторитарний поворот Зеленського?» автор Девід Кларк чітко зазначає, наприклад, що за ідеєю «деолігархізації» насправді стоїть концентрація влади в руках Президента та його найближчого оточення. Що «основною метою Зеленського є зміцнення особистого авторитету». Саме тому, вже за два роки, ми спостерігали низку звільнень таких посадових осіб, як Павло Клімкін (міністр МЗС), Яків Смолій (голова НБУ) та не менш дивних призначень (Іван Баканов на посаду голови СБУ).

Згодом кількість таких публікацій збільшилася. З останніх – стаття на швейцарському сайті swissinfo.ch під заголовком  «Зеленський демонструє авторитарні риси, – у звіті швейцарської розвідки». Професор східноєвропейських студій Університету Санкт-Галлена Ульріх Шмід визнає відсутність «деяких складових демократії в Україні». «Що є передумовами функціонуючої демократії?» - запитує Шмід. І сам відповідає: «Незалежні партії та вільна преса. Ні того, ні іншого в Україні наразі немає». Отже, про все по черзі.

Політичні партії

Партія «Слуга народу», яка тріумфувала на останніх виборах, все менше і менше нагадує парламентську більшість. Як в кількісному вимірюванні (з 254 депутатських мандатів, отриманих після виборів 2019 року, фракція зараз складається з 235 депутатів) так і в якісному – не усі навіть президентські законопроєкти користуються підтримкою «слуг». Одна з причин – наявність кількох центрів впливу у фракції, які часто конфліктують між собою. Ще у січні 2022 року (!) в Комітеті виборців України констатували, що де-факто у монобільшості залишилося лише 217 депутатів. Саме ця кількість систематично підтримувала рішення ВРУ. Отже, ще тоді склалася ситуація, коли «Слуги народу» фактично втратили ресурс і вже не могли самостійно ухвалювати рішення. 

Навіть під час голосування за держбюджет 2024 року лише 199 «слуг» проголосували - «за»!

За даними Управління кадрів Апарату ВРУ, станом на 1 листопада в парламенті працювали лише 403 депутати. Сьогодні їх вже 401. Це антирекорд. Ситуація для ОП значно погіршилася. Цьому сприяли нові кримінальні провадження, тиск, політичні розбіжності, тощо. Тому для Президента та його Офісу зараз критично важливо відновити вплив на парламент. Це можливо зробити виключно за рахунок депутатів від інших фракцій та груп. Але, спільне голосування опозиційних депутатів, зокрема, мажоритарників, зі «слугами» відбувається не на основі спільного бачення, а в багатьох випадках завдяки тиску, який на них здійснюється з Банкової. 

Інструментів для цього в неї вдосталь. 

Кримінальні провадження та «антикорупційні» викриття»

Контрольовані правоохоронні органи та судова система – потужна зброя. Такий собі Дамоклів меч, що завжди висить над політиками. Судіть самі.  Буквально за останні місяць-півтора, ми стали свідками гучних викриттів. В серпні «слугу народу» Анатолія Гунько затримали при отриманні хабара в розмірі $85 тис. Наступного дня йому обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та призначили 30 млн грн застави, яку згодом зменшили до 10 млн. Ще через день його виключили з фракції, наприкінці жовтня за нього внесли заставу, і вже 7 листопада він відвідав засідання Верховної Ради. 

Інший «слуга» - Сергій Кузьміних, також був затриманий при отриманні неправомірної вигоди. Цікаво, що сам Кузьміних раніше називав відкриту проти нього справу політичним переслідуванням за те, що голосував за відставку екс-директора НАБУ Артема Ситника, а вже за рік став одним з ініціаторів драконівського закону, яким пропонувалося криміналізувати критику влади у соцмережах. Тепер він слухняний нардеп, який дуже добре зрозумів натяк з Банкової.

Наступний – Роберт Горват з «Довіри», якого звинувачують у незаконному заволодінні землею, що завдало державі збитки у розмірі 123 млн грн. 

Ще один -  Сергій Одарченко, нардеп зі складу фракції «Слуга народу», який підозрюється вже не в отриманні хабара, а у спробі підкупу біткойнами Мустафи Найєма, Голови Агентства з відновлення та розвитку. 22 листопада ВАКС обрав Одарченку запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю вийти під заставу у 15 млн грн. В той самий день за нього внесли заставу, а через день Одарченка виключили з партії. 

Буквально за тиждень склали повноваження ще три депутати від невладних фракцій та груп -  Дмитро Шпенов, Віталій Данілов та Максим Єфімов. Для когось це виглядає як демарш, але які їх особисті причини піти на цей крок – невідомо. Лише останній достатньо прозоро натякнув, коли написав: «відчув, як війна щодня зменшує вагу інститутів, посилюючи запит на персональне лідерство». 

Це ми ще не говоримо про чисельні складання повноважень депутатів обласних та міських рад. Це стало сумнівним трендом. Люди просто відмовляються від мандатів, оскільки перебувають під постійним тиском, в умовах шалених обмежень.

Утиски прав депутатів

Резонансний випадок останніх днів – коли прикордонники не випустили Петра Порошенка у закордонне відрядження, мовляв воно було скасоване. Тут хочеться нагадати, що народний депутат – це обранець, який представляє своїх виборців, він має певний статус, є недоторканою особою і це гарантується Конституцією.

Інший приклад – нардеп Ярослав Дубневич, який тричі з 2012 року обирався народним депутатом України по мажоритарному округу №120 (Львівська область). Насправді, дуже показова історія, яка тягнеться вже кілька років, в ній поєднуються і утиски прав і тиск за допомогою правоохоронців та судової системи.  

А найцікавіше те, що кримінальні справи проти себе Дубневич отримав кілька років тому, одразу ж після гучного скандалу, який трапився ще у 2016 році. Зараз про це багато хто не пам’ятає, тому нагадаємо. Після того, як деякі райони Донецької та Луганської областей опинилися в тимчасовій окупації, до «Укрзалізниці» почали надходити звернення про стягнення на активи компанії за зобов’язаннями підприємств залізничного транспорту, що знаходилися на цих територіях. Простими словами: ДП Донецька залізниця, як підрозділ «Укрзалізниці», розташовувалася в Донецьку і контролювалася сепаратистами та російськими найманцями. Компанія мала чимало боргів перед контрагентами, і у 2015-2016 роках нечесні ділки розробили злочинну схему, як їх повернути. Вони звертались до українських судів та вимагали стягнення боргів «ДП Донецька залізниця» за рахунок ПАТ Укрзалізниці, як правонаступниці. Подейкують, що за цим стояли люди Яценюка, тодішнього прем’єра. Дубневич та ще з десяток депутатів розробили законопроєкт, що фактично унеможливлював діяльність цієї схеми, але згодом він був ухвалений парламентом. Цим Дубневич нажив собі першого політичного опонента – Яценюка і буквально за 2 роки проти нього відкрили два кримінальних провадження.

Перше стосувалося справи про нібито зловживання під час тендерних закупівель впродовж 2015-2017 років, які здійснювало одне з підприємств «Укрзалізниці». Дубневича звинуватили в тому, що компанія, яка колись йому належала, виграла відкритий тендер на поставку запчастин. На думку правоохоронців, в цьому випадку чомусь повинна була б застосовуватися процедура переговорів. Дивні підстави для кримінального провадження, якщо не сказати більше. Адже Дубневич передав свої корпоративні права у всіх компаніях одразу після свого обрання. Крім цього, не зрозуміло, яким чином на той момент депутат Дубневич міг втрутитися в торги, що відбувалися на електронній платформі «Прозоро». Ще більше питання – чому мала бути застосована процедура переговорів під час закупівель, адже ані Антимонопольний комітет, ані Держаудитслужба претензій до закупівель не мали. До речі, судячи з даних бази судових рішень (ЄРДР), ця справа вже закрита -  рішення ухвалила колегія суддів ВАКС напочатку вересня. 

Друга справа стосується «розкрадання газу». Тут ще цікавіше. Компанії, корпоративні права на які Дубневич також передав третім особам ще у 2012 році, на думку правоохоронців, причетні до розкрадання газу. Справа відкрита ще у 2018 році, судячи даних ЄРДР, і розслідується НАБУ. Згідно з версією детективів, дві ТЕЦ (Новороздільнянська та Новояворівська) закуповували у НАК «Нафтогаз України» природний газ за пільговими цінами для виробництва теплової енергії населенню і частину його нібито використали для виробництва електроенергії. Кошти за цю електроенергію Дубневич начебто виводив за кордон, хоча насправді це було погашення боргових зобов’язань перед іноземним кредитором. І знову, як то кажуть, «дива престидижитації» у виконанні наших правоохоронців - звинувачують політика, який не володіє корпоративними правами цих ТЕЦ більше 11 років. 

Сам Дубневич пояснює ситуацію, що склалася тим, що «люди, які перебувають на керівних посадах намагаються розправитись з ним». Про це повідомляло видання «Лівий берег» з посиланням на «Центр протидії корупції».

Трагічне співпадіння: політичне переслідування політичних опонентів та незалежних нардепів часто-густо має і інше підґрунтя. Багато з них свого часу зверталися з відповідними поданням щодо, наприклад, конституційності призначення керівника САП, або НАБУ, щодо відповідності Конституції законів, на підставі яких діють антикорупційні органи, тощо. Дубневич не є виключенням. У 2018 році він був одним з 56 нардепів, які звернулися до Конституційного Суду з приводу конституційності окремих положень законодавчих актів України, що стосуються прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. В своєму поданні вони фактично оскаржували роботу Агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА). І хоча в розгляді їм було відмовлено, в АРМА, схоже, образилися не на жарт. 

«Спершу правда була на нашому боці, але потім вони дістали АРМАтуру»

Кілька слів про АРМА. Агентство займає окреме місце в системі ЦОВВ, і  має не лише спеціальний статус, а й  посідає одне з перших місць за кількістю кримінальних справ, відкритих проти його керівництва – як в минулому, так і діючому.

Антон Янчук – перший керівник Агентства. Наразі перебуває під слідством. Влітку минулого року НАБУ повідомило йому про підозру у зловживанні владою та розтраті 426 млн гривень.

Його наступник - Віталій Сигидин, який виконував обов’язки керівника Агентства 2021 року, пішов з АРМА, отримавши підозру у привласненні 400 тис доларів, які арештувала Нацполіція як «воровський общак». 

Сьогодні АРМА очолює Олена Дума, яка раніше близько контактувала зі зрадником Олегом Кулінічем, ексочільником кримського управління СБУ та брала участь в ІПСО проти України разом з Семом Кісліним — фінансовим спонсором Рудольфа Джуліані, адвоката Дональда Трампа. Громадський активіст та засновник  StateWatch Олександр Лємєнов прямо назвав Думу «агентом російського впливу». 

Для тих, хто прийшов у політику з бізнесу і має сміливість висловлювати свою незалежну політичну позицію, АРМА все більше й більше виглядає, як шматок арматури – один з силових аргументів та засобів впливу. 

Для можновладців АРМА – це інструмент, механізм легалізації перерозподіленого майна. До речі, саме в управління Агентства потрапили дві ТЕЦ, кінцевим бенефіціаром яких до 2012 року був Дубневич.

Для наближених до влади ділкі АРМА – це небачений «ярмарок щедрот», на якому можна за безцінь придбати арештоване майно. 

Вільна преса

29 грудня 2022 року Президент підписав закон «Про медіа», який значно розширив повноваження Нацради з питань телебачення і радіомовлення, і журналісти одразу заговорили про впровадження цензури.  

Комітет захисту журналістів з цього приводу заявляв, що Закон посилює «державний контроль над інформацією», а генеральний секретар Європейської федерації журналістів Рікардо Гутьєррес назвав його «примусовим та гідним найгірших авторитарних режимів». В Нацспілці журналістів України стверджували, що розробка законопроєкту відбувалася в непрозорий спосіб, на закритих засідання парламентських комітетів, без залучення представників ЗМІ.

До речі, про це також писали іноземні ЗМІ. Цього разу – американська The New York Times.

Дані про поганий стан зі свободою слова підтверджують соціологічні опитування. Одне з них проведено в грудні 2022 - січні 2023 року серед журналістів та медійників Фондом «Демократичні ініціативи». Так от, вони оцінили  стан свободи слова в Україні у 2023 році у 6,4 бали за 10-бальною шкалою, де 1 – дуже погано, а 10 – дуже добре. При цьому велика кількість журналістів заявили, що після 24 лютого 2022 року стикались у своїй діяльності з порушеннями права на свободу слова та інформації. Найчастіше їм відмовляли в наданні суспільно важливої інформації, цензурували готові матеріали та відмовляли в акредитації.  Також медійники визнали наявність цензури з боку центральної та місцевої влади. Цікаво, що 62% опитаних вважають телемарафон «Єдині новини» однією з форм державної цензури. Загалом, за даними рейтингу свободи слова організації «Репортери без кордонів», ми посідаємо 79 місце зі 180 країн. 

Сумно, але маємо те, що маємо. Легко зіграти в серіалі непідкупного вчителя. Куди складніше витримати випробування владою. Схоже, з цією роллю Володимир Зеленський, на жаль, не впорався.  Втім активно розучує роль авторитарного правителя, для якого наявність політичної опозиції та незалежних політиків – перепона на шляху узурпації. Але долає її він достатньо успішно.

Сумні висновки

На початку листопада, за даними ТСН, лише ДБР розслідувала 47 кримінальних проваджень щодо чинних та колишніх нардепів, 23 народні обранці від початку повномасштабної війни отримали підозру від НАБУ. І це видання ще не врахувало справи, які розслідуються СБУ, Генпрокуратурою та іншими правоохоронцями. «Втім, нині ті, хто не позбавлені мандатів і не сидять у СІЗО, вільно можуть ходити до Верховної Ради», - резюмує ТСН. 

Нам залишається лише здогадуватися – справді це боротьба з корупцією, чи зразково-показове «приборкання норовливих» народних обранців та вирівнювання політичного ландшафту. Щоб нічого не заважало Президенту та його оточенню на шляху до його мети, навіть Конституція та законодавство, порушення яких стали поганою традицією. Як трапилося, наприклад, із обмеженням виїзду закордон на підставі рішення Кабміну. Такі заборони можуть встановлюватися виключно на рівні закону. Про це докладно писав Центр спільних дій ще в січні.

Зараз дехто каже, що тези щодо авторитаризму в Україні є складовою російської ІПСО. Але те, що за океаном прискіпливо слідкують за політичними процесами у нас – це докорінний факт. Інакше б експерт Інституту Брукінгс Джонатан Кац в своєму коментарі «Голосу Америки» не звернув особливу увагу на твердження щодо корупції та авторитаризму в Україні. А не допустити їх можна дуже просто. Звернути владі з того шляху.