Мобілізація.

Багато хто радіє, коли бачить відео, де військові, представники ТЦК, роздають повістки в спортзалах, в ресторанах, навіть біля гірськолижних підйомників. Це сприймається як відновлення справедливості, захищати країну повинні всі, згідно Конституції, там нема поправок на економічний, спортивний, пісенний, стендаперський чи ще якийсь фронт.

Але коли в телевізорі з’являється Сєрьожа Лєщ, в перерві між тим, як він грає діджейські сети на коктейльних вечірках, де гудуть як трансформаторні будки солоденькі особи призовного віку, а він розповідає, що треба призивати молодь до війська, що треба зменшувати призовний вік, це якось по-конченому виглядає, виглядає як він сам. Це працює в конкретний мінус, не йому і не таким як він це озвучувати. Аксіома.

Декілька днів тому ТЦК в Кривому Розі роздавали повістки в міськвиконкомі та в райвиконкомах, дехто отримав спокійно і перевірив свої дані, пройшов/проходить ВЛК, в декого трохи паніки. Не бачу нічого страшного, це нормально бути на обліку, знати свою ВОС, проходити тренінги та мілітарі курси. Я б ще додав, треба представникам ТЦК завітати на сесії обласних, міських, районних рад, БЕЗ ВИКЛЮЧЕННЯ, і теж вручити повістки, щоб депутати, неважлива політична приналежність, власним прикладом вели за собою, це нормально. Я б, як командир роти, відпускав таких, на пару днів, на сесію, раз на місяць, але мав би 28 днів на місяць служби військового. Доречі, сержант нашої роти склав свої депутатські повноваження і не скористався такою опцією.

Бажано, щоб про мобілізацію, про конституційний обов’язок, і все таке, не розповідали посадовці, діти або близькі родичі яких зараз не в Україні і не у війську, бо рано чи пізно, про це будуть обов’язково волати політичні опоненти, не всі, бо у політичних опонентів, у багатьох, теж така ситуація. Але шпиняти цим будуть обов’язково.

Не чув закликів від фемісток, щоб всі отримували повістки однаково, щоб всі були рівні в правах і обов’язках. Рівні так рівні, у всьому. Наздоганяйте, в насназі, тих жінок, які вже зараз у війську, які воюють на рівні з чоловіками.

Ну і не завадить каталог тих, хто звалив за кордон, тих сотен тисяч потенційних призовників, які караванами, різними «шляхами», офіційно і не дуже, втікали від мобілізації, про яких пише преса в Німеччині, Польщі, Чехії, та інших країн, де зараз знаходиться той «стратегічний резерв» нашого війська кількістю в десятки бригад і корпусів. Обмеження в правах, як мінімум.

Головний меседж, люди на війні гинуть, отримують поранення, їх місце в строю треба комусь займати. Власний приклад завжди найкраще що може бути замість хєрової купи розмов.